Міста та місця

ЗМІНИ.

Я вже визначила ще кілька років тому, що є зв’язок між всим, що на Землі та довкола неї.
Земля – це місце, де ми стаємо Тривимірними. Де ми вчимось проходити уроки самознищення ТТ. Так, це необхідно: вміти відчувати біль, смуток, печаль, переживати втрати інших, себе, життя.
На Землі не може бути гарно, бо всі ми смертні.
Але, на Землі гарно, бо можна жити і відчувати.
Це місце наповнене життям. Чи є ще десь інша планета з такими умовами, я цього не знаю точно.
Але в мене зараз і тут є Місце, де я сиджу. Воно в місці, де я живу. А це місце на території міста. А місто на території Україні. А Україна на Землі.

Якось я запитала: Чи є у мене в звичці готувати собі місце події в побуті, в рутині, на роботі, ліжко, ванну, стіл кухні, тренажер? А дорога? Це теж місце пересування. А ще є батьківський дім. А ще гостювання, а ще кав’ярні, парки, сквери, мости …. Безліч місць, де я виконую роль.

А ще є місце періоду Дитинства, Юності, Молодості, Зрілості. І вони повторюються. Кожен період має своє місце територіально, по годинах, по місячних днях згідно Знаків Зодіаку.
То чи дійсно я розумію, що місця з самого народження несуть відпечаток енергетики в наших тілах і цей зв’язок настільки сильний, що я можу його використовувати як кротовини для запланування питань та отримання відповідей?
Я це звідкись знаю. І система тільки-но почала сама давати мені розуміння. І це вельми цікаво.

Місце народження. Я пов’язала його з власною внутрішньою дитиною і результати мене не розчарували.
Бабусю Маріє, ця розповідь присвячується тобі. Це про те, що міста пов’язані в державі, але я їх бачу саме так, як опишу. Тільки ти мене розуміла, про що я говорила тоді, в дитинстві. І ці імена смішні, якими я називала «кукол»…

*****

Стрий Поді стояла з Вей Поді  і про щось гомоніли.
Вод-Го (ВГ) прислухалась, бо Киї наказала знати все, що відбувається в Родині. Але нічого не було чутно. Вітер відносив слова, тут ще метро гуділо як скажене. Світло мерехтіло і всі стежки, по яким текла енергія міста перебігали коти, плутаючи сліди, шукаючи мишей і на землі, і вгорі.
Гора Вод-Го крекнула, трішки подвинулась до русла Данпра, щоб бодай тему вхопити, яку двоюрідні сестри Поді обмусолювали та хихотіли. Точно насміхались над кимось. Який, може, жарт утнули, але той жарт міг обернутись чимсь … Вод-Го була дуже обізнана в таких речах. Вона мала енергетику всих укриттів світу, всих відьом світу чорних, білих, верхніх, нижніх, сірих… та зналась на Рунах, Астрології, Числах, Таро і усілляких Чарах та Долях, навіть деяких Науках. Але не могла почути, про що ті дівки торохтять.
І, немов глузуючи, прилетіла сорока і стала скрекотати поруч на кущі.
- Киш, стерво! Киш, кому сказала! – Гора війнула вітром. Сорока ледь втрималась на гілці, сторожко звела око в сторону, звідки це її штурхонуло. Почепурилась. Знову глянула, але ніде нічого не було. Тільки кіт пробіг повз кущ тінню, не те що пробіг, просто прослизнув. Сороку він навіть не помітив.
Слідом, тим самим маршрутом вже неслося стадо котів, вони прищулили вуха, вирячивши очі і ледь не залишаючи позад себе шкури та хвости, щодуху неслись до того місця, куди щойно прослизнув котяра.
Сорока спостерігала якусь хвилю, а потім важко махнула крилами, відштовхнулась від гілки міцними лапами і полетіла геть, слідом за котами просто з цікавості. Готувались вранішні новини.

- Та що там ще таке? – Вод-Го поволі накочувалась на свою ж поверхню, повертаючи свої «вуха» від Поділянок. Їй стало якось дивно. Наче вода підійшла до самого горла, закрила рота та хотіла потрапити в ніздрі, а ти навшпиньки стоїш та не можеш ворухнутись.
Гора ворухнулась в згущеному повітрі.
- Привіт.
- Добрий вечір. – Гора розмовляла з собою. Дожилась.Може якась ворожба вилізла з неї, бо вона забула зачинити двері в підсвідомість якоїсь ворожки? Але то було щось інше.
- Що я тут роблю?
Гора поволі сканувала простір витягнутими енергетичними + та – щупальцями, намагаючись відслідити місцезнаходження та природу походження цього чогось дивного. Оте щось пихнуло у відповідь:
- Я скрізь є. Я і там, і тут. Можеш не лоскотати?
Енергетичні щупальця стали пласкими і знов замаскувались.
- Тобто скрізь? Шо ти таке?
- Я Космічний Вітер. – Він сам навіть не зрозумів, як прижилось вже в нім це Ім’я та Прізвище. Але звучало гарно, звуки мали вагоме наповнення в ньому самому і дуже міцне сполучення, що дозволяло триматись поважно і вільно. Хоч КВ і не знав, що це таке , яке це має значення, та енергія, яка йшла від Мови мала величезну Силу, яку КВ любив. Це йому було знайомим.
 

Гора пустила очі під лоба, глипнула в небо, потім протягнула:
- Бабця казали, небо на землю як впаде, буде перемога людей над нелюдами. То ти кажеш, що з космосу?
- Так, чому я тут?
- А я знаю? Якщо ти вітер, то може тебе навіяло. Відчепись та лети собі.
- Не можу! – Вітер важко осів на гору після спроби підвестись.
- От причепа. – Гора вже не те що не чула звуки розмови Поділянок, але й взагалі не могла ніяк сконцентруватись. Мати дасть прочухана.  – То шо ти від мене хочеш?
- Мені треба назад. Я там маю справи- вітер уявлення не мав про що він говорить. Він навіть не знав, що говорить. Думає. Все сталось наче само по собі. Але причини він не знав. Він забув. Бо маленький піксель Ракіти-Рокіти був занадто маленький. А та Рокіта-Ракіта, якою він подвоївсь взагалі зникла з нього. Хвиля неочікувана просто перетасувала всю суть КВ та змінила пікселі на інші, змінила полюси та напрямок енергій.
І ще раптова мить була занадто різкою, шоковою, щоб розірвати зв’язок між реальністю, сном, уявою та ще чимсь неймовірним. Та вже відбулась та річ у тому вимірі, тому всесвіті, де він був Дитиною і тепер це Хочу ще спонукало на Зміни, він Хотів щось змінити щось, щоб йому знову стало Цікаво. Це йшло з якоїсь внутрішньої точки. Слабкий сигнал, який навіть не усвідомлювався. Хвилі від цього малесенького сигналу, наче помаху крила метелика, здійснювали свій вплив на все внутрішнє середовище КВ і він діяв саме так.
Ракіта-Рокіта це б назвала: «В тебе дофамін скис і вичерпавсь, а мозок голодує».
- Що за справи? – Гора вже зацікавилась, бо те, що відбувалось тут, було значно значиміше від пліток та забав Поділянок.
- Мабуть я хочу стати знов собою, мені потрібно зібрати себе до купи і знову бути могутнім та всезнаючим. – Саме таким відчуттям колись він володів, коли був поряд з Дівчиною Присутньою. Як це пояснити цій горі? Хто зна.
- О, ти що якийсь «союзник поєднання Всесвіту» чи шо? Був тут в нас один такий. Здається вже зотлів. Га?
- Ні, я сам по собі. Я і є Всесвіт. – КВ ще раз сіпнувсь та знов невдало. – Нащо ти мене тримаєш?
Гора поволі поколихалась енергіями, прощупуючи себе та те, що зараз з нею вело обмін власними енергіями, потім стала розкриватись ще нижче, під сподом.
- Ні, це не я. Я тебе не тримаю.
- А хто ж тоді? –КВ недовірливо ширнув ще раз вгору верхньою частиною, але знову невдало. – Я не можу навіть відірватись.
- Так ти ж скрізь. Як ти відірвешся?- Гора затряслась від сміху і обсипалась мілким каміннячком.
- Не кихкоти. Ти мене збиваєш. – КВ прислухавсь до себе. Дійсно, він був усюди, логічно, але все ж таки він переміщувався до цього. То чому він не може зараз це зробити? – А як ти тут тримаєшся, - запитав він Гору.
- Я стою на землі. Я є сама земля в різновиді – каміння.
- А що під землею?
- Вода.
- Що це «вода»?
- Ну, вода –це вода. Річка, мабуть якась. Як от Данпр, - Вод-Го кивнула кудись вбік, - тільки внизу, під землею.
КВ пробігся власними потоками по землі, стелячись то по долині, то здіймаючись вгору на пагорби. Він досяг Данпр і зачаровано завмер своїм потоком розвідником. Вся інформація, яка неслась поруч –це було щось в тисячі разів гучніше, скупченніше, миттєвіше та неймовірно мінливе, аніж він до цього бачив. Тут був увесь всесвіт. Тільки в рази об’ємніший, чарівніший і він одночасно містив усі всесвіти в усих вимірах.
- Ого! – Тільки й спромігся КВ. Він зачудувався цим мерехтінням, наче дитина калейдоскопом. Щось замиготіло, він побачив якийсь човен, фігури в нім, але все за мить зникло.
- Що «Ого» -не витримала мовчанку Вод-Го.
- Та це щось таке ..таке… навіть я не знав такого ніде. – КВ поважно розлігся навколо гори і додав,- а я знаю багато.
- Знаєш? А може бачив?
- Тобто «бачив»? Я знаю. Я відчуваю. Але я не бачу. Я зустрічав вже це слово. Що воно таке?
Гора покотила по собі камінчики, це додавало їй спокою в цій ситуації, яка для неї стала незрозумілою.
- Як же ти літаєш, якщо ти не бачиш?
- Що я повинен «бачити», як я повинен «бачити»?
Гора аж запнулась.
- Ну, це, кольори бачити, форму.
- Так, стоп. Кольори я знаю.
- Ну, от це і є «бачити».
- А форма?
- А форма-це поверхня з різних боків, якщо на неї дивитись з різних боків.
КВ вщулився в підніжжя гори. Щось таке наче на незрозумілій мові прозвучало. Він знов рвонув догори, але не зміг переміститись і відповів:
- Я не знаю поверхні з різних боків. Бо  є тільки одна сторона поверхні у різних вимірах.
Вод-Го аж вилупилась всим, чим могла на свою основу, камінчики покотились вниз ще більші та швидше.
- Ти що, з дуба впав?
- Ні. Я з неба.
- Як може бути одна поверхня, коли є багато. Є верх та низ. Це хіба що розгортку зробити.- Гора згадала, як діти проводили тут відкритий урок на повітрі. – Та це всеодно не змінює нічого, бо в розгортки є верх та низ.
- Це так здається. На стрічці всесвіту цього немає. Завжди звідки виходиш-приходиш в те саме місце, тільки спочатку змінюєшся, бачиш себе, проходиш крізь себе, а потім, йдучи далі, потрапляєш знову в точку відправлення вже зміненим, пройденим через себе. Але цього не можна пізнати одразу. Та частину цього, але більше наповнену, я щойно відчув у тій річці.
- Ти щось таке нагородив.
- Ні, я нічого не загороджував.
- Ой, всьо. –відрізала Вод-Го. Я зараз трісну від нерозуміння цих твоїх наук. Я не спеціаліст.
- Добре.
Вони мовчали якусь хвилину, бо занадто багато незвичайного трапилось з ними зараз.  За якийсь час Гора запитала:
- А як ти відчуваєш оте «більше наповнене»?
КВ, щойно вивчену –бачену напевне наповненість води, всі параметри своїх пікселів замінив на ті, що були складовою води і полився дзвінким потужним потоком річки.
Гора перелякано закричала:
- Ти мене зараз змиєш з місця! Припини!
КВ став знову собою.
- Я тебе запитала, як ти відчуваєш! А ти що? Ти став водою!
- Але я так і відчуваю. Я змінюю складову власних енергій на ті, що відчув.
- Яку складову енергій?
- Маленькі частинки. Кожна частинка має оту свою сторону, яка відображається в різних всесвітах різних вимірів безкінечно по-своєму. Ці відображення можуть бути в різних варіантах на певній ділянці Простору- кожен набір цих частинок унікальний, несе власні полюси + та - , які теж унікальні. От, наприклад, жовтий колір… - КВ затих.