Зміна минулого. Процес.

Сон наче зупинивсь. Стало так тихо та без тіней, якась зірка світила і давала можливість бачити кольори.

- О так, це кольори. Бачиш, це жовтий, а це червоний.
Дівчина з подивом відмітила, що вона говорить сама з собою, наче вона дитина і пояснює це все собі. Речі, які вона вважає очевидними!
Відчувши невагомість, дівчина  озирнулась навколо, нічого не відбулось. Вона стояла як і стоїть. Звідки ж ця невагомість?
Вона повернула погляд на кордон, де руки тримались долонями одна на одні.
Вона побачила свої думки! Ці яскраві крапочки сіялись та стрибали на бар’єрі протягнутого невидимого кордону між руками, які тисли одна на одну, її руки та віддзеркаленої дівчини.

ЦЕ Ж ВОНИ. ВСІ КОЛИСЬ ВТІЛЕНІ ПРЕДКИ. ЯКИМИ БУЛА ВОНА.

Чийсь дід. Чиясь мама. Чийсь син. Чиясь донька. Чийсь друг чи чиясь подруга…. Їх безліч! Вони тримали свої енергії навколо себе і сяяли, як світлячки на Івана Купала. Всі вони були довкола однієї великої світлої цятки. Але, як тільки погляд Рокіти-Ракіти переходив на іншу цятку, то та ставала великою, більшою та яскравішою за інші і тоді всі інші ставали круг тої цятки.
Вони мерехтіли в цім танці перебігу погляду дівчини і нарешті вона почала зчитувати історії життя, якими вони жили, проходячи всі сфери свого життя, та навчаючись тільки в одній, здобували в ній СЕНС- власній.

Вони прожили життя, але саме сенс увійшов до складу досвідом в частинку Душі іншої людини, яка народжувалась.
Той досвід, який мав стати в нагоді іншій людині для здобування в новім поєднанні себе. І цією іншою людиною і була вона. Кожна людина.
Від уваги, коли дівчина вихопила якусь одну крапку- думку, та ставала образами, які з шаленою швидкістю змінювали одне одного.
Дівчина побачила проекції з цього кордону на сторони.

Неначе промені.

Кінцевої точки цих променів не було, вони десь ген там зникали в пітьмі Космосу.

Дівчина вихопила поглядом увагою один промінець з-поміж мільйону і придивилась до нього. Він здався їй ланцюжком з перевтілень предметів, вони вже не так швидкоплинно змінювались, були з’єднані якимись наче блискавками.
Дівчина змінила кут зору, трохи повернувши голову, і ланцюжок перестав бути ланцюжком! Тепер це був просто хаотично розташований кожен предмет тут на цій планеті. Вона їх бачила, але вони не були в тому порядку, який був до цього і не було тих маленьких блискавок, які їх поєднували. Кожен предмет, стоячи тепер в різних одне від одного місцях нагадував щось, когось, потім образ змінювавсь і ось він уже інше щось нагадує…

Це було так, як наче горіло світло і вона бачила характерні обриси предметів, а потім світло вимикалось і образи набували інших зовсім ознак, характеристик.

Це вже був не стілець і не вішалка з пальто, а наче якийсь автомобіль та людина, яка стоїть згорбившись. Ось за вікном, у цій реальності, майнула автівка (дівчина знову повернула голову)  і фарами насвітила на стілець і він «поїхав», видовжуючись та стаючи високим, потім знов видовженим і геть зникла його тінь.

Це момент, коли звертаєш увагу на рухому тінь і надаєш стільцю, який в цей час стоїть, якийсь інший образ!

А вішалка з пальто вже не стоїть згорблено, ось її тінь (а здається, що вона сама!) їде в авто, потім стає за решіткою, потім вивільняється і наче смерть з косою, а потім зникає та моментально погляд і думки повертаються до згорбленого когось, до автівки, потім вмикається світло і ти розумієш, що то все тільки думки…

Серце дівчини Присутності калатало. Ось тут думки завмерли на мить, а здавалось на вічність.
Пронеслось майже все життя дівчини, довжиною в кількасот життів її Предків. Асоціативно виникали всі моменти, які мали значення для збереження відродження.
Всі речі, які вона в своїх Предках бачила чи відчувала, всі емоції,пов’язані з подіями.
Мить і ось зараз все зупинилось. І ще трішки якість образи витали тут, переливались відтворюючи кілька різних речей в своїх гранях думок. Вони були такі, як їх знала дівчина. Реальні. В реальності Спостерігача. Хоча вони мали зовсім інші символи для Предків чи не мали жодних, а були суто її.
І, нарешті вималювавсь і зберігся тільки один образ. 10-тирічна дівчинка. Яка була в легкій сукні. Довкола стояв холод, що пронизував її до кісток.
«Вдягни шапку!»
«Я вдягла!»
Дівчинка схопила якийсь предмет… предмети тут не були ними, це були тільки тіні. Це те, що не мало для мозку в підсвідомості значення для історії розвитку ФТ.
Дівчинка йшла, вірніше тут вона стояла, але рухалась «місячною ходою» і її голова була без тіні…. «Без шапки!»

- Чооорт! Це ж я!! – Нанобаза майже простогнала і відчула той самий собачий холод осені, коли голова так застудилась, що навіть вдома в теплі, голова тієї дівчинки була «холодна зсередини».

Ракіта-Рокіта плакала, розуміючи, як в ті далекі «понтовиті» роки дитини, яка ще навіть не підліток, вона, без шапки, форсила в холодну осінь і запаленням в голові потім змінила все своє майбутнє життя.
Перенесла операцію. Але запалення зруйнувало нервову систему і дівчинка змінилась як в характері, так і в сприйнятті світу.
Зараз би це назвали та діагностували як РДУГ чи РАС… але тоді, десятки років тому не було навіть такого поняття про це. Люди ставали дорослими в системі вже в 10 років. Відповідальність без вибору.

 
- Я показала все, що в тебе є. – Дзеркальна Дівчина помовчала і додала, - покажи мені що таке колір.

Слова вирвали Рокіту-Ракіту з споглядання холоду і потроху повернули в реальність сну.

- Що ти хочеш? Колір? Хм, я спробую. Оце колір ЖОВТИЙ! - Присутня подумки наблизила кленовий лист, він крутивсь перед обличчями обох дівчат. Дівчина його бачила водночас з усіх сторін. Вона відчувала його трішки гіркий і прілий аромат, навіть смак – такий же гіркуватий, гнучкий еластичний на згин край, потім цей край перетвориться на висушений, тонкий стане коричневим і обсипеться в руках… Все це пронеслось подумки в голові.
Знову світ зупинивсь. Всі грані перестали крутитись, а Дівчина дзеркальна наблизилась до листка, вона фактично увійшла в нього, лист наліпивсь на її обличчя, Присутня  це теж відчула! Але вона просто бачила це і водночас відчувала. Здається, що вона зараз відчуває те, що і Дзеркальна.