Спомин

СПОМИН.

Згусток клубочився, збираючи свої розкидані частинки до купи, його хитало з сторони в сторону після такого космомасажу і він ледь ухилився від астероїду. Зібравшись до купи, все ще крутячись по спіралі, Вибух притягнувся в щось таке чудернацьке. Там були одразу практично всі елементи енергії, які він спостерігав у космосі. Там, де колись була його домівка. Але той далекий космос зараз був недосяжний.
Вибух, стихаючи, ще трохи погойдався на перинах повітря, яке було йому знайоме, але не в такій кількості і не в такій формі. Це повітря він відчував як величезні енергетичні частинки, відстань між якими була більшою, ніж будь –де. А проміжки між ними були заповнені якимись наче невидимими бар’єрами. Це не були кордони, але схожі на них. Кордони, що ненаповнені.

Вибух не  зміг їх ідентифікувати в собі і почав набирати їхньої суті. Для нього це було щось новеньке. Він став Ніщо на шляху до себе Майбутнього. Тим, ким досі не знав себе.

Набрався Вибух цих бар’єрів, неначе їжак голок, і покотився навколо цього дивного скупчення різноманітних частинок, що супроводжували його теперішнє місце перебування, розглядаючи їх, наче в зоопарку.

Він опустився трохи ближче до того місця, де хаотичне скупчення частинок було максимально повільним, спуск був вдалим.
Колюче Ніщо з власним всесвітом розпластався по всьому периметру скупчення.

Було невагомо і водночас він себе відчував.
Присутність його спричинила те, що нагорі величезні енергетичні частинки втратили свої бар’єри і вони стали змінюватись у своїй формі. З’явилось щось інше, що тепер було більш щільним, а великі частинки стали розпадатись.
Щупальця колючого Ніщо, які слідом за ним стягувались по його шляху, автоматично, по своїй суті інстинктичної Бази Первісних Предків особливостей Стану, відмітили та принесли в реєстр його частинок Ніщо цю нову трансформацію.

Поки ним відбувалось сканування цього простору, то поряд теж відбулось ще щось цікаве.

Щось відбувалось без його участі.

Зазвичай він рухав енергетичні частинки, проникаючи в них, граючись ними, змінюючи їх щільність, форму, практично він міг зсунути цілу планету, рознести її в друзки, або створити нову. Він вже знав, що може бути після таких ігор. Це було системою вже ним звіданою при певному наборі Ніщо у певному поєднання.
Він знав, як, що і куди буде рухатись.Ну, як знав, хоча б наближено до того, що потім відбувалось.

Але це, що він спостерігав рухалось якось незвичайно.
Набір частинок мав самостійну ритмічну динаміку в просторі і перебував увесь час в контурі.

Вибух, який тепер поступово, з Часом, став енергією - назвався Космічним. Це вказувало на місце його походження- Всесвіт, але з означенням уточнення місцевості – Космос, впорядкована (в направленому від центру сенсі) вибухова енергія. І, враховуючи природу його появи, яка була «вибухом», він замінив його на те ім’я, яке уособлювало доступні йому види руху тут на Землі – Вітер.
Вітерець, Подих, Дмухання, Протяг, Тайфун чи якось інакше, та суть в слові «Вітер» одразу показувала його належність. Всеохоплюючу в русі.
Космічний Вітер (КВ) наблизився до цього, що рухалось без нього, взагалі само по собі,  і хотів, як завжди, проникнути крізь це. Щоб спробувати.

Але не вийшло.

Контур трохи сповільнив рух та не спинився і навіть видовженим, не суцільним, а наче п’ятикутна зірка, контуром додав опір КВ.
КВ трохи позадкував на цій «зірці» під дією руху. Повис на ній, зісковзував та хапавсь за все, що було в цім контурі.

Дівчина. Так, саме вона. Та, що була іншим, відмінним від КВ, «Всесвітом іншої людини», який так мріяв осягнути КВ в минулих вибухах Всесвіту.
Дівчина йшла собі, коли в обличчя пахнуло чимсь терпким та пузирчастим, як після яблучного «Живчика» в носі, тільки це було відчутно на обличчі. Вона виставила руку і прикрила обличчя від цього чогось.
Пил трохи осів і Дівчина стала йти знов швидше.
Вітер почав кружляти навколо цього рухливого контуру, який був наповнений в якійсь певній послідовності енергетичними частинками, що не піддавались його дії.
Згодом дівчина дійшла до кургану, в підніжжі якого стояли каменюки. Зайшла за одну з них і відчинила двері. У вітальні було прохолодно. Знову це дивне відчуття на носі, на щоках. Дівчина чхнула і засміялась, бо це лоскотання, наче восьминіг з обличчя, зісковзнуло.

Відлуння сміху відбилось від стін, дзеркала, скупчилось максимально в одній точці і проникло в усі енергетичні потоки приміщення.
Дівчина підійшла до дзеркала і причепурилась.

Помітила, що пил забруднив скло і вона дихнула на нього: «Ххххаааа» і рукавом тернула по поверхні.
Так і є.
Пилинки скотились майже непомітним контуром, туди, куди їх зсунув помах і стали трішки нерівною смужкою, неначе в кота на морді.
Дівчина пішла по ганчірку.
«Дзеркало повинно бути чистим. Це ж потрал, який відображає бутність. Те, ким ти був, щоб набути цю подобу.» - Слова були викарбувані на табличці кимсь, ще з початку створення світу.  

Знову цей лоскіт. Мурашки пробіглись в усьому тілі. Виникла якась дивовижна піднесеність так раптово, що дівчині закортіло підстрибнути і потанцювати. Вона знову чхнула, засміялась.
І тут їй вже не здалось, а вона побачила, як якась купка густого повітря, наче туман, вмить стала восьминігом та вдарилась в дзеркало і потім в секунду розсіялась по поверхні дзеркала.
Запанувала тиша. Дівчина примружила очі, вдивляючись в поверхню дзеркала. Знов провела рукою, знімаючи пил. Глянула на рукав. Потім провела ганчіркою по поверхні.
Вона підійшла зовсім близько і знов хукнула на поверхню скла. Пара утворила туманний наліт. Дівчина його не стирала. Вона чекала. Чекала, поки він зійде і про щось думала.
Дзеркало знов засяяло чистотою. Дівчина ще раз подивилась пильно на своє відображення і показала собі язика. Прислухалась ще. Нічого.
Вона ще раз крутнулась навколо себе. Підстрибнула. Пробіглась по кімнаті. Повернулась назад до дзеркала, дихнула на нього –знов нічого.
Почекала ще трішки. Нічого.
Дівчина зголодніла від цих чекань та підстрибів.
Вже на кухні, вона стала дрімати. Навіть не доївши, стомлено пересуваючи ноги, дівчина побрела в спальню, залізла під ковдру і вмить заснула. Втома якось сама прийшла.
Остання думка: «Чого це така втома?» майнула перед тим, як вимкнулась Свідомість.
КВ, який розлігся на тому, що тут було підлогою, промовив слова, які я записала раніше:
Трибаза –це ім’я носить Душа. Її фізична форма і  її власні тонкі тіла. Це Стан. Це Дама. Свідомість.
Нанобаза – це ім’я носить Дух. Це наповнення форми. Це Час, який має форму і наповнення. Це Король. Підсвідомість.

Відбулось поняття послідовних складових, які набували сенсу для мене.