Розділ 20

Цього разу від нас вимагалося виконати проект навіть на день раніше, тому всі просто літали по офісу. Тема була дещо схожою, тож було простіше, бо й дослідження ринку вже мали й навіть база маленьких дітей-акторчиків була підібраною. Залишалися лише ази, які виконували досить швидко. Проте й це не завадило всьому офісу гучними оплесками привітати нас з Артуром із заручинами.

Ну звісно, що Міла не пропустила повз увагу наші несподівані заручини. Весь день заглядалася на мою каблучку й ставила незручні запитання, бо Артур все ж наш бос. Вони навіть з Тадеушем організували під кінець вечора невеличке свято. І тут мені знову вдалося переконатися, як же дивно влаштований цей світ, бо кого обрали в організатори всього дійства? Та мою ж бо найкращу подругу Таню. А відповідно, хоч і було вже пізно, я отримала дзвінки від батьків та навіть від тренера з сердечними привітаннями. І хоч би хто сказав про те, що все якось зарано чи тому подібне… Ні, всі вже давно чекали цього моменту, виявляється. А то тільки я про щось не знала.

– Ти тільки ж познайом нас до весілля, а то так і одружишся з тим, кого ми ні разу не бачили, – одразу завела мову мама.

– Обов’язково, – одразу погодилася. Все ж, не бачила сенсу тягнути. Якщо одружуватися, то вже після повноцінного знайомства з родинами одне одного.

Назад поверталися з Артуром вже досить пізно. Хоч гулянка й була чудесною та підбадьорила неабияк, але обоє були страшенно втомлені. Ще б пак – стільки ж роботи було позаду. Хоча наступного дня планувалося не менше.

– Знаєш, треба буде якось поїхати до моїх батьків. Вони вже не дочекаються познайомитися з тобою, – промовила, поміж позіханнями.

– Серйозно? – Артур виглядав якось надто здивовано. Настільки. Що я навіть збадьрилася.

– А ти проти? – спинилася, уважно вивчаючи його обличчя. Найменшенький порух м’яза й я б прочитала все.

– Ні, просто не чекав. Знаєш, я з радістю. От тільки роботи останнім часом багатенько…– це тільки мені було схоже на виправдання? Хоча потім пригадала, як починається й завершується мій день.

– Розумію, – скупо всміхнулася, прекрасно розуміючи, що Артур реально каже цілковиту правду. Адже він виконує стільки всього, про що мені й не снилося. – Колись та й поїдемо.

– Обов’язково, – Артур обійняв мене, йдучи далі до машини.

Ми роз’їхалися по своїх квартирах, хоч як не хотіли прощатися одне з одним. Йому завтра з самісінького раночку потрібно було вже бігти на роботу, ну а в мене були ще дві години запасу. Звісно, могла б також як ненормальна примчати раніше в офіс. Але все ж не хотілося витратити стільки часу дарма, бо чекала матеріалів від колег, щоб мати змогу продовжити свою роботу.

***

Зранку мала досить часу, тож навіть приготувала собі сякий-такий сніданок. Щось майбутній чоловіченько-наречений як тільки отримав своє «так», миттю забув про все, що встиг мені наобіцяти. Тому вже другий день жила на одних доставках із закладів і хотілося вже чогось домашненького.

Але хто знав, що навіть трішки пригорівша каша й переварені яйця – це так тяжко й довго. А ще й підібрати одяг, щоб пасував до мого нового статусу… Звісно, нічого фактично не змінювалося, але хотілося бути красивою й сяяти, щоб ніякі там Аліни не змушували ревнувати.

Таки діставши з шафи улюблену подовжену ніжно-бузкову блузку й темні приталені джинси, нарешті знову почала швидко збиратися. Й так чимало часу витратила, тож не могла більше гаяти ні секунди.

В офіс таки трішки запізнилася й Артур з групками вже встигли взяти мою роботу та настільки захопилися в загальному приміщенні, що геть уваги на мене не звернули. І як тут вклинитися в роботу, якщо вони своїм чималеньким колом стали навколо столу й нічого навіть побачити не дають? Тільки й слухай собі, але не знаючи про що мова, багато не підтакнеш.

Тому пішла до Влада, що просто немов помінявся з Артуром місцями. Хоча зізнатися чесно, колишньому другу кабінет боса пасував значно більше. Артур був якимось душевнішим і простішим, хоч знала його і не довго. Влада ж бачила з самісінького малечку й він завжди більше здавався якимось відстороненим й ось таким порожнім, як кабінет нареченого.

Але навіть тут до роботи не дійшло, бо не встигла в кабінеті й кількох кроків ступити, як з якогось дива зачепила величеньку вазу й зловити то зловила, але увесь її вміст опинився прямісінько на моїх джинсах. Супер просто. Краще не буває.

– Знімай, – не довго думаючи промовив Влад. – Поки ми тут закінчимо, вони вже висохнуть.

– Та ну. Не вперше ж щось висохне на мені. І так нормально, – просто відмахнулася, підходячи до столу.

– Ксеню, я відвернуся. А потім собі сядеш за стіл і ніхто не побачить. Та й сорочка твоя мало не до колін. Ну що тут такого,- вперше аргументи з другових вуст звучали аж надто переконливо. Навіть не збиралася з ним сперечатися.

І ж хто знав, що від холоду зсудомить ногу й я ляпнуся нею по з якогось дива гострій ніжці дивана. Хто б знав, що тут буде аптечка й Влад захоче надати мені першу медичну допомогу. Хто ж знав, що я опинюся сидячи на столі, а Влад біля моїх голих ніг, прикритих лише простою сорочкою. І хто ж знав, що як кульмінація в даний момент в кабінет зайде Аліна. А з її куту зору все здавалося явно дещо інакше…

– Та як ти смієш? Це моє...наше життя. Не твоє, зрозуміла? Забирайся. І шмаття своє прихопи. Щоб я тебе більше тут не бачила. Від сьогодні ти тут більше не працюєш, – проверещала вона й вже вдруге з моменту нашого знайомства, мало не заревівши, пішла геть.

Влад аж немов дар мови втратив і так нічого й не зробив. Лише біль і читався в його очах. Шалений, просто нестерпний біль, який той немов гамував всередині себе.

А я що? Розвернулася, так і залишивши свої джинси в кабінеті. Ну а що, блузка все-таки дозволяла. Але з іншого боку мені було байдуже. Дико вибішувало це все. Особливо те, що застала Артура в обнімку з Аліною вже через лічені секунди після «інциденту». Але в його очах ніколи не було нічого подібного по відношенню до мене. Ба більше – він ще тієї секунди поглянув на мене з якимось осудом. Не збирався навіть поцікавитися, що ж сталося насправді й тим паче захистити.