•Holiday•

У групі панувала метушня: одногрупники збирали валізи, щоб роз'їхатися по домівках - до батьків, сестер, дідусів і бабусь. 
Друзі, з якими Джей ділив кімнату в гуртожитку, теж готувалися їхати.

У кімнаті він жив із двома хлопцями - Каем і Зейном.

- Ти справді залишаєшся тут? - запитав Кай, запихаючи речі у велику дорожню сумку.

- Я залишаюся в Ніндзяґо-Сіті, але не в гуртожитку, - Джей усміхнувся, згадавши свого бойфренда.

- Ого, здається, у когось грандіозні плани на Новий рік! - Кай присвиснув, кинув пакувати речі й сів на Джейове ліжко, чекаючи подробиць. Знаючи рудого, він розумів: той сам нічого не розповість, тож уже готувався засипати його питаннями. Але його випередив Зейн:

- Як звати твою дівчину?

- Зейн! Та куди ж ти так одразу? - обурився Кай. - Можна ж якось м'якше підійти до питання! Тепер він узагалі нічого не скаже! - Кай схрестив руки на грудях і сердито глянув на блондина з-під лоба.

- Заспокойтеся, друзі. Не сваріться, - Джей підняв руки, намагаючись зупинити суперечку.

- Я вам усе одно нічого не можу сказати, - тихо мовив він, і в голосі прозвучала тривога. Джей боявся, що друзі відвернуться, що чутки про його орієнтацію розповзуться університетом. Він не хотів стати жертвою булінгу чи ізгоєм. Його можна зрозуміти: не всі готові спокійно сприймати хлопців чи дівчат, які відкрито проявляють почуття. А в місті завжди знайдуться ті, хто здатен на агресію. Таким, як він, у Ніндзяґо-Сіті живеться непросто.

- Але чому?! - Кай різко підвівся й уп'явся поглядом у Джея.

- Ти гомосексуал, - спокійно, майже беземоційно промовив Зейн, дивлячись прямо в очі Джея.

- То це правда? - Кай дивився на нього широко розкритими очима, повними здивування.

- Так, я гомосексуал. Я зустрічаюся з хлопцем. Мені подобаються чоловіки. Ну що, почнете тепер поливати мене брудом? - Джей напружився, чекаючи насмішок, образ, а може й ударів. Але нічого не сталося. Тиша.

Він розгубився.

- А я вже злякався! - Кай розсміявся. - Та все нормально. Ми теж.

Джей остовпів. Він не розумів, як таке можливо. Хоча... у країні, де всіх виховували за старими традиційними нормами, зізнатися в такому - справжній подвиг.

Хлопці зібрали речі й поїхали, пообіцявши, що після канікул обов'язково «попліткують» про чоловічі принади. Джей лише зітхнув.

Він теж зібрав сумку й чекав свого бойфренда на зупинці біля університету. Коул не змусив себе довго чекати - прийшов за три хвилини.

- Привіт! - Джей одразу обійняв його.

- Привіт. Я страшенно скучив, - Коул усміхнувся. - Ходімо швидше, бо пропустимо автобус. Доведеться йти пішки, а надворі мороз.

Як би Джей не хотів поцілувати коханого, доводилося стримуватися: місто, люди, зайві погляди.

Будинок Коула був далеко від центру - як і в більшості місцевих, дорога до університету займала чимало часу. Коул жив на самому краю міста.

Вдома він, як справжній джентльмен, допоміг Джею розібрати речі, провів екскурсію, показав кімнату, де той спатиме.

- Цікаво, як твій батько на це відреагує? - несміливо запитав Джей.

- Спокійно. Він знає, що цього року мій хлопець святкуватиме з нами. Не хвилюйся, він нормально ставиться до моєї орієнтації. Якби було інакше - ти б тут не стояв. До речі, він давно хотів із тобою познайомитися. Сказав: «Хочу хоча б побачити, як він виглядає. Маю знати, що мій син зустрічається з нормальною людиною, і що ваша любов щира».

Коул, усміхаючись, намагався передати інтонації батька. Джей сміявся, і на душі ставало легше. Хоча думка про те, що він може не сподобатися батькові, все одно не відпускала.

Тож він вирішив: мусить справити враження.

За його ініціативою хлопці взялися готувати вечерю. Джей час від часу поглядав на Коула, який вправно орудував на кухні, а сам тим часом ретельно прибирав у домі, надто переймаючись тим, щоб усе виглядало ідеально.

- Ти надто хвилюєшся, - Коул поклав руку йому на плече.

- Не починай. Давай краще поставимо ялинку й прикрасимо її. До приходу твого батька все має бути бездоганним.

- Джей, ти справді дуже переживаєш.

- І що з того? Я зобов'язаний йому сподобатися!

- Лааадно, добре...

Хлопці старалися щосили: прибрали, накрили на стіл, прикрасили ялинку. 
Коул встановлював її, а Джей тим часом встиг тисячу разів посміятися з нього, зняти відео й зробити купу фото.

- Ти справді нервуєш занадто сильно!

- Ми вже це обговорювали, - буркнув Джей.

Обидва нервували, але брюнет умів це приховувати значно краще.

І ось настав момент істини: у дверях з'явився батько Коула. Хлопці зустріли його на порозі.

- Добрий вечір! - голосно й привітно сказав Джей, намагаючись зачарувати чоловіка так само, як колись зачарував його сина.

Він добре пам'ятав день їхнього знайомства: як Коул спершу сердився на нього, а потім - побачивши його вперше - розтанув під поглядом блакитних «оленячих» очей і рудих кучерів.

Батько виявився доброю, мудрою людиною. Він щиро радів за сина й тепло прийняв Джея. 
Рудий світився від полегшення.

Наприкінці вечора Коул навіть поцілував його при батькові - за що отримав легкий стусан від Джея. Але батько лише схвально посміхнувся й навіть сфотографував їх.

Джею було соромно весь вечір, хоч Коул і сипав компліментами.

Та все ж - це був найкращий початок Нового року, який тільки можна уявити. Поруч із коханою людиною.

З Новим роком! Нехай кожен знайде своє щастя!