Розділ 4. Довгоочікувана зустріч

Серце Аліни тремтіло в передчутті довгоочікуваної зустрічі. Субота, гарний настрій і ні хмаринки в небі. Лише яскраве сонце, що на кінець травня радувало своїм теплом, плавно поринаючи в літо.

З самого ранку майбутня випускниця відчувала себе, ніби енергетик випила: пурхала, як на крилах та торохтіла безперестанку.

У тому щебетанні пройшла перша половина дня, за яку дівчина не тільки встигла приїхати до Києва разом з подружками-однокласницями, а й умудрилася підібрати у бутику гарний наряд на випускний, який підходив її образу та відповідав фінансовій спроможності.

“Я буду з букетом польових ромашок в руках”, - прочитала Аліна, дивлячись на екран свого андроїда.

День сьогодні обіцяв бути найкращим у її житті, тож, невдавана радість розпирала дівчину з середини, спонукаючи мало не верещати на весь бутик, який вони зараз покидали з пакунками в руках.

“А я буду у бузковому платті”, - швидко надрукувала вона відповідь та відправивши меседж, поклала телефон до сумочки.

- Невже домовилася про зустріч? – не змогла не прокоментувати Соня іскри в очах та задоволену посмішку своєї подруги, у якої все було написано на лобі.

- Так, - відповіла Аліна, продовжуючи сяяти, як те сонце на небосхилі, згадуючи скільки сил їй прийшлося вкласти, аби переконати Богдана зустрітися саме сьогодні.

- А нам можна? – в розмову влізла Оля, цікавість якої розпирала з середини, настільки сильно хотілося подивитися на того славнозвісного сонячного зайчика, в якого Сомова була позаочі закохана по вуха, хоча й не зізнавалася у відкриту.

- Думаю, вам можна буде почекати неподалік, бо якось не дуже буде, якщо я прийду з групою підтримки.

- А якщо він збоченець і відразу потягне тебе незрозуміло куди? – не здавалася Оля, нажахана своїм негативним досвідом.

- Ось для цього ви і будете неподалік, - ще раз посміхнулася подружці, аби розвінчати її перестороги. Хвилюватися з цього приводу було абсурдно, адже її Богдан був найкращим серед усіх, кого вона знала. - Головне, аби не налякали його своєю надмірною цікавістю. Він сором’язливий.

- Ти подивися, яка опіка, - бубоніла Оля далі, награно обурюючись.

Що-що, а вона ще й досі не розуміла, чи заздрити подібному, чи злитися. Не можна ж було настільки бути довірливою, щоб підіймати незнайомця в порівняння святому.

- Годі тобі, - як завжди постаралася зупинити Соня Олю, що часто пихтіла гірше паровоза, вперто йдучи на пролом. - Сказали ж тобі: почекати неподалік. Так і зробимо. Перша зустріч, вона така особлива… - розпливлася у милій посмішці, уявляючи той романтичний момент, коли вони вперше подивляться один одному в очі.

- О, Господи! - не втрималася Вознюк, споглядаючи на однокласниць. - І ти туди ж. Де ваш мозок? Геть згубили?

- І чого ти така колючка? – продовжила Соня, яка завжди старалася поставити її на місце, поки Аліна зовсім не звертала на неї увагу, в передчуттях поринувши десь у хмари.

- Я не колючка. Я – реалістка, - поспішила парирувати Оля.

- Ходімо вже, реалістка, а то я на побачення спізнюся, - підхопила її довговолоса дівчина у бузковій сукні та потягла у потрібний їм бік.

- І де ви зустрічаєтеся? – запитала Софія, йдучи слідом.

- На Хрещатику, біля фонтанів.

- О, так це не далеко, - зауважила коротко стрижена.

- Так, мене вже тіпає від хвилювання, - зізналася Аліна та пришвидшила темп.

За якихось десять хвилин дівчата вже підходили до фонтанів, пильно роздивляючись людей навколо, аби у тому розмаїтті знайти того особливого.

- Ти його бачиш? – запитала Соня, у якої в самої серце тріпотіло від хвилювання. Подібного досвіду вона не мала, але це не означало, що вона теж не мріяла про свого ідеального прекрасного принца.

У спекотну погоду біля фонтанів зібралося багато людей: закоханих парочок, студентів, що прохолоджувалися біля живильної вологи, сімей з дітлахами, що жваво бігали біля фонтану та веселилися від пуза, а тих хто був на самоті, було набагато менше. Це і допомогло дівчині, яка прийшла на побачення в сліпу, швидко обрати найбільш підходящий варіант з усіх хлопців, що там були.

- Напевно, - відповіла Аліна та ще краще придивилася у той бік, де спиною до неї стояв широкоплечий незнайомець, який і привернув усю її увагу. – Почекайте тут, я скоро, - мовила вона далі та передавши дівчатам свої пакунки, нервово потерла спітнілі руки.

Серце забилося частіше, а несміливі кроки згодом збільшили свій темп, допоки довговолоса дівчина не підійшла ближче. Метелики зграєю пурхали в животі, а очі не відривалися від особливої цілі, вивчаючи кожен вигин його тіла та накладаючи картинку на той образ, який Аніна вималювала у себе в голові. І, хоча, зі спини важко було бодай щось побачити, той, хто зараз був перед нею, безсумнівно був тим, про кого вона думала останній місяць. Його темне волосся, сорочка в клітинку, і букет польових ромашок, які хлопець тримав за спиною, виглядаючи на дівчину з протилежного боку, підтверджували її здогадки та спонукали підійти ближче.

- Привіт, - вигукнула вона, порівнявшись з букетиком, в очікуванні, нарешті побачити свого сонячного зайчика, і хлопець обернувся.

- Привіт, - почувся приємний голос, але дівоче обличчя вмить потускніло, змінивши щасливі емоції на траурні, адже в одну мить ця зустріч перекреслила усі її сподівання, приголомшивши неочікуваною реальністю.

- Вибачте, я помилилася, - різко мовила Аліна, забувши, як дихати.

Її ноги стали, як вкопані, не в змозі відірватися від брущатки, а очі не кліпали, вдивляючись у обличчя знайомого незнайомця. Серце закалатало ще більше, а шлунок стисло перетравлюючи гірку реальність, бо очі не могли прийняти картинку, яку вона зараз бачила.

Її онлайн друг, її особливий сонячний зайчик, був настільки особливим, що мав виразні риси обличчя притаманні людям з синдромом Дауна: низько посаджені вуха, пласке перенісся, розкосі очі та широкі губи. Не настільки, аби лякатися, але сам факт того, що дівчина зовсім не очікувала побачити перед собою людину з вадами, вибив повітря з грудей та ґрунт з-під ніг, від чого Аліна навіть похитнулася.