Розділ 2. Розмова з подругами.

- Аліно, - почулося далеке, через дрімоту. - Аліно, - ще раз знайомим голосом від сусідки по парті, - ти що – спиш? Прокидайся, бо зубата з класу вижене.

- Не чіпай її, - додався ще один знайомий голос однокласниці Олі, що сиділа позаду та замість того, аби вишивати на трудовому, зависала в соціальних мережах, на право та наліво відписуючи повідомлення своїм підписникам. - Вона знову пів ночі воркувала зі своїм сонячним зайчиком. Не бачиш, що не виспалася?

- З ким? – перепитала Соня та штовхнула сусідку по парті, виявляючи свою образу та роздратування за те, що краща подруга, сусідка та однокласниця, не розповіла раніше про таку важливу новину.

- Не важливо, - муркнула Аліна протираючи заспані очі та потягуючись, аби розім’яти тіло, що затекло.

- Сомова, ти що спиш? – почулося грізне з-за учительського стола від трудовички, яка на мить відволіклася від серіалу, що транслювався на планшеті та побачила ці вправи, добре приправлені смачним позіханням.

- Ні, - відповіла Аліна та потяглася до п’ялець з вишивкою, від якої ще більше хотілося спати. – Вишиваю, - додала слідом, зітхнувши. - Руки вже затекли.

І хто придумав те вишивання? Світ швидко крокував у ногу з прогресом, а шкільна програма залишилася у середніх віках, застрягши у тому часі, коли дівчина зобов’язана була вміти штопати, шити та вишивати.  

-  Вишивай, вишивай, - задоволено мовила підстаркувата вчителька та знову вп’ялилася в екран планшету, на останок не забувши прокоментувати все, що вона думає. – Що за дівчата пішли? Навіть нитки в голку вставити не можете, - бубоніла не перестаючи. - І кому ви такі потрібні будете? Хто вас заміж візьме?

- Як, не важливо? – повернулася Соня до цікавої теми, коли вчителька повністю пірнула у світ мелодрами. - Сказали “А”, говоріть і “Бе”, - кинула оком на обох. - Коліться, про кого йде мова?

- У Аліни з’явився новий залицяльник, - активізувалася Оля, зрозумівши, що сама Сомова не збирається говорити на цю тему.

- Не мели дурниць, ми просто спілкуємося, - вирвалося від Аліни у підтвердження тих думок.

- Ага, просто… - включилася світловолоса. - Ти б бачила, як палають її очі, коли про нього мова заходить? – мало не перелізла через парту, аби донести Соні весь посил своєї інформації, вставивши в голос глузливі ноти. - Точно втюхалася, по самі вуха.

Аліна тільки демонстративно закотила очі, продовживши стьожок за стьожком формувати з різнокольорового муліне, малюнок на домотканій тканині. Аби мала змогу, вже б давно покинула клас. А ні – мусила два уроки підряд смиренно колоти пальці голкою, бо у випускному класі хотілося не тільки мати гарні оцінки, а й гарну характеристику.  

- А він красень? – не здавалася Софія, закинувши за вухо пасмо свого короткого волосся.

- Не знаю, я його ніколи не бачила в живу, - потиснула плечима Аліна.

- Певно, що красень, - виправилася Соня, за очі вже намалювавши прекрасний образ незнайомця. - Везе тобі…

- А якщо опудало якесь, що будеш робити? – уїдливим томом влізла в розмову Оля.

- Чого відразу опудало, - знову на захист прийшла Соня, побачивши, як змінилося обличчя сусідки по парті. Видно було що від подібного запитання Аліна сіпнулася та спохмурніла, зробивши вигляд, що те питання було не до неї.

- Не думаю, щоб красень за підставною аватаркою ховався б, - завелася дівчина позаду, щедро ділячись власними думками з цього приводу. – Впевнена, він боїться себе світу відкрити, - озвучила згодом свої висновки, ніби на цьому зналася краще всіх.

- А сама, - фиркнула Соня, яка вважала, що Оля теж далеко не відійшла від тієї істини, бо не мала в профілі жодної фотки, яка б була її справжньою.

Легко говорити, коли фотошоп та фільтри – улюблені програми. Тож,  Карпенко обурилася, і не стала мовчати, бо на відміну від Аліни, вона в кишеню за словами не лізла, та не змовчувала зайвий раз, коли хтось нахабно просив поставити його на місце.

- Я – то інше, - фиркнула дівчина позаду. – Я – дівчина.

- А він хлопець, - вирвалося у Соні. - Якщо ти боїшся справжнє обличчя показувати, то чого він не може?

- Нічого ви не розумієте, - образливо кинула Оля та підстрибнула на стільці, підтягнувши його до столу.

Разом із скрипом ніжок від стільця, що приторним звуком протягнувся по дерев’яній підлозі, телефон Аліни завібрував, і на екрані висвітилося повідомлення, від абонента з сонячним ім’ям. Дівоча реакція була моментальною, ніби вона чекала того повідомлення декілька днів. Сонні очі миттєво запалали іскрами, а похмуре обличчя натягло щасливу посмішку, яку не можна було приховати. Так і сіяла не зважаючи ні на кого, поспішно друкуючи повідомлення у відповідь.

- То він? – проявляючи особливу цікавість, Соня заглянула на екран по сусідськи. - Що пише?

- Не важливо, - відповіла Аліна та перевернула телефон, сховавши екран від дівчини.

- Ханжа, - мовила Оля, яка ні на мить не відводила очей з Аліни, читаючи її емоції, навіть на потилиці. - Цікаво ж…

- Заведи собі друга онлайн та спілкуйся скільки влізе, - на цей раз не стала відмовчуватися Сомова.

- А хто тобі сказав, що у мене такого немає? – фиркнула дівчина, парирувавши на її випад.

- Карпенко, Сомова, Вознюк! – скрипучий голос вчительки знову почав волати на весь кабінет, відірвавши усіх від роботи. - Довго ви язиками чесати будете? Може з нами поділитеся про що таке цікаве йде мова?

- Вибачте, більше не будемо, - мовила Соня за всіх.

- Я побачу, - фиркнула трудовичка, зла від того, що її відірвали від емоційної сцени в улюбленому серіалі. - Хутко до роботи. Покажете мені після уроку, що зробили за цей час.

- Добре, - пробурчали дівчата по черзі.

- А твій хто? – тепер Соня повернулася з цікавістю до Олі, аби дізнатися подробиці її онлайн спілкування.

Куди не подивися – всі з кимось в мережі знайомляться, і тільки вона ще й досі не мала подібного досвіду, віддаючи перевагу старому дідівському способу – знайомство в живу.