Розділ 1. Перше знайомство

- Нащо треба було мене народжувати?! – несамовито кричала Аліна до матері, почавши п’ять хвилин тому розмову спокійно, а зараз, не отримавши бажане, голосно репетувала, не в змозі зупинити істерику. Все настільки швидко змінилося та вийшло з-під контролю, що шістнадцятирічна і оком кліпнути не встигла. - Краще б зробила аборт!

- Що ти таке говориш?! – не витримала ненька, підіймаючи голос.

Бути матір’ю одиначкою, було ще тим випробуванням, а виховувати важкого підлітка, яка кожен раз, коли чула відмову, включала істерику та виїдала мозок чайною ложкою – зараз здавалося розплатою за всі минулі гріхи.

- А що? – не переставала дівчина волати, ставши в агресивну позу, неначе готувалася напасти. – Краще взагалі не народжуватися, аніж мати таку матір, - мовила так, ніби в обличчя плюнула, і ненька не витримала, вліпивши тій, що перейшла усі кордони, ляпаса.

На мить, шалена заклякла, вхопившись за щоку, яка почала палати. Її очі звузилися, а подих перехопило. Ступор в якому перебувало її тіло, віддзеркалювався у очах навпроти, що почали випромінювати жаль та переживання. Злякана своїм імпульсивним вчинком ненька, не знала, що робити та як виправляти ситуацію, але Аліна не хотіла нічого чути та нічого бачити.

- Тоді вбий і нам обом легше стане! – вирвалося у неї із зневагою в очах, аби зробити ненці якомога болючіше, адже зараз її катував біль із середини, який вона хотіла перекинути на ту, що ніколи не розуміла її.

- Вибач, доню, - схопилася мати та зробила крок до тієї, що вмивалася гіркими сльозами, але старалася поводити себе, неначе сталева, - але ти вже перейшла усі кордони.

- Як і ти, - відрізала дівчина та рвонула з місця, стрімко покидаючи кухню, де й відбувалося усе дійство.

Двері в її кімнату зачинилися з немислимим грохотом, що аж на одвірках трохи відпала штукатурка, але ті тріщини були не настільки важливі, як ті, що ятрили з середини.

Подібні скандали з матір’ю були не рідкісні, але, напевно, вперше за все життя, мама підняла на неї руку. І за що? За те, що вона попросила айфон?

Так, вони були не багаті та інколи зводили кінці з кінцями, але ж варіант з кредитом міг би вирішити усі питання та задовольнити обидві сторони, але, ні. Вперта вдача матері не дала жодного шансу отримати бажане.

Гіркота від того, що її рідна мати ніяк не могла зрозуміти, що подібний гаджет потрібен був, як повітря, ранили ще більше. Для когось це були дрібниці, але не для тієї, що весь час вигризала увагу та повагу однолітків до себе. Бути ізгоєм із-за старенького андроїда не хотілося, адже підколи й стьоби однокласників з кожним днем все глибше і глибше залазили під шкіру гострими колючками та труїли організм. Благо, що зовнішністю вдалася та була серед найгарніших дівчат класу, а так би й невідомо, що б було насправді. 

Аліна стрибнула в ліжко та з головою накрилася ковдрою. Так вона робила завжди, коли швидко хотіла обрубити негатив навколо себе, відсторонитися в ньому та там, в повній темряві, віднайти для себе спокій. Зараз щока палала, а гіркі сльози образи обпікали, подразнюючи сіллю. В середині бурлив вулкан з емоцій, серед яких образа та злість ділили на двох основне місце та спонукали до імпульсивних дій.

Вона не знала, що робити далі, адже загальне незадоволення ще більше підбурювали на протест та демонстративну поведінку, таку притаманну для підлітка, тож, дівчина почала істерично кричати, а коли клубок, що сидів в середині вивільнився, кароока трохи заспокоїлася.

Вулкан емоцій поступово згасав, але бажання кричати на весь світ нікуди не ділося. Добре, що у час передових технологій для реалізації подібного заклику була змога. Тож, задовольняючи свою імпульсивну потребу, Аліна швидко вхопилася за свій телефон та змінивши основний акаунт у соцмережах на запасний, вона швидко обновила свою стрічку.

“Життя нестерпне!!! Нічого світлого, - одна чорна смуга!!! ХОЧУ ВМЕРТИ!!!” – висвітилося на екрані жирним шрифтом, але легше не стало. Навпаки, за мить почали оновлюватися коментарі, від яких ставало ще нестерпніше, і тоді внутрішня образа, що почалася з неньки, різко перейшла на весь світ, проклинаючи все і всіх.

“Помри”;

“Зроби це, і всім відразу стане легше”;

“Ще одна, що хоче уваги та ненавидить світ навколо. Прокинься, ти не центр галактики!”, - писали такі ж невідомі в коментарях, які ховалися за вигаданими іменами та аватарками.

Після такої підтримки точно хотілося померти, але серед усього того негативу, в суцільній темряві, мелькнуло повідомлення, що стало променем сонця, яке давало надію:

“Не слухай їх. Життя прекрасне, і без тебе воно не буде таким яскравим, адже кожна людина приходить у цей світ, аби зробити його ще краще. Живи! Вдосконалюй світ!” – прочитала вона від підписника з особливим ніком sunny@bunny, що в перекладі на рідну мову, звучало так символічно – “сонячний зайчик”.

Аліна не встигла відчути смак тієї підтримки, як за мить, на екрані висвітилося повідомлення від подруги Соні, що була не тільки сусідкою через два будинки, а й однокласницею, з якою вона сиділа за одною партою.

“Предки купили Вікі айфон останньої моделі. Тепер тільки ти на андройді лишилась.” – написала подружка, підкинувши мастила у вогонь, від чого відчуття розпачі, безпорадності та безвиході, замайоріли з новою силою.

“Пофіг”, – швидко надрукувала Аліна відповідь, усіма силами стараючись сховати реальний стан та знову повернулася до коментарів.

“Не парся. Якщо мамка не хоче зараз брати кредит, то наступного року на днюху випросиш”, - ще одне повідомлення за деякий час, від якого злість виросла вдвічі, додаючи до солянки ще й обурення, направлене на горе-подружку.

“Кажу: ПОФІГ”, – продублювала дівчина повідомлення для особливо тупеньких та відкинула гаджет подалі, аби нарешті заспокоїтися, але невгамовний дзенькав та дзенькав, сповіщаючи про нові меседжі.

Читати повідомлення, що тільки погіршували важку реальність, не хотілося, але цікавість взяла верх, і гаджет швидко опинився у руках своєї хазяйки, з головою затягуючи її у свій світ.