Ніхто (the Nobodies)
6.
– Тату, це ти?
– Спи, рідненька, все добре. Уже все добре.
Емма щось бурмоче уві сні. Я поправляю ковдру і виходжу з її кімнати.
Дивлюсь у вікно, вдихаючи аромат міцно завареної кави.
Вдалині, здригаючись, продовжують свій хід електрички. По їхніх вагонах ходить із ліхтарем бомж, вдивляючись в обличчя втомлених від життя людей. Це мій батько. Він шукає в очах вогник життя, щоб не дати йому згаснути. Це його другий шанс.
Тепер мій олівець не зламається, коли буду домальовувати сніговика. Я знаю, яке в нього обличчя. Заросле, як у мого батька. Я знайшов точку відліку, і це вже змінило майбутнє. Хвиля люті відступила від мого берега назавжди. Я зроблю все можливе, щоб чудовисько в брудному від засохлої крові халаті не воскресло і не пустило під відкіс життя моєї доньки.
Але спочатку я зателефоную колишній дружині і скажу їй щось дуже важливе.
#357 в Містика/Жахи
#2091 в Фентезі
#550 в Міське фентезі
Відредаговано: 26.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
