1.

Today I am dirty

I want to be pretty

Tomorrow…[1]

Marilyn Manson «The Nobodies[2]»

1.

Коли Емма вбігає в квартиру і закриває за собою двері, я помічаю вимазану в землі куртку і розумію, що сталося щось серйозне. Донька прихиляється до стіни і заплющує очі. Глибоко зітхнувши, Емма витирає лице рукавом куртки  і, ніби не помічаючи мене, видавлює у простір:

– Мене назвали трупом через помаду, а потім кинули в замет і почали закопувати, гади.

Вона знімає куртку, жбурляє її подалі і прошмигує до себе в кімнату. З-за дверей скрипучо виривається «The Nobodies» Меріліна Менсона.

У такі хвилини її краще не чіпати. Згодом вона заспокоїться, і ми поговоримо за обіднім столом.

До того ж настрій у мене зараз точно не дарунок. Годину тому мені дзвонив директор школи, цей здорово відгодований старий бовван.

– Ваша донька фарбує губи в школу помадою чорного кольору! Чекаю вас завтра! – і поклав трубку. Навіть не став мене слухати.

Не люблю директорів.

Ще з дитинства, коли мене так само, як тепер доньку, щоранку ковтала сіра, схожа на стару фабрику, школа – і після навчального дня випльовувала, ніби вичавлений лимон. Схожий бовван і тоді сидів у кабінеті директора, втілення бюрократичної системи. Таке ж бездушне і огидне.

Ваша донька фарбує губи в школу помадою чорного кольору. Посмішка мимоволі розтягує мої губи і я гмикаю сам до себе. Моя Емма і справді фарбує губи помадою тільки цього кольору. Саме так вона переживає наше із дружиною розлучення. Як запевнив психолог, така реакція є не найгіршою для всіх нас. Інші дівчатка підліткового віку в подібних ситуаціях зачиняються у ванній і ріжуть собі вени.

Дружина й досі не розуміє, яка страшна трагедія могла б нахабно в'їхати в наше життя і пустити його під відкіс... Тоді ще, дивлячись у глибокі очі психолога, я мовчки погодився із ним. Він це помітив, і його очі усміхнулись у відповідь.

Вода в каструлі на плиті закипає.

Підлітки також киплять. Їх розпирає від цього кипіння. Але системі все одно, що ти відчуваєш. Подумати тільки, називати живу людину трупом і намагатися її закопати ...

Я здригаюся від різкого дзвінка мобільника, що лежить на столі. Перехиляюсь через стілець і зазираю в екран.  Знову директор. Тільки його мені зараз і не вистачає. Все одно приймаю дзвінок. Цього разу мені є що йому сказати.

– Ми не договорили, – кидаю відразу. – Фарбувати губи чорною помадою заборонено, а закопувати в сніг живу людину можна?! Ви…

Я раптом замовкаю і розумію, що говорю в порожнечу, з глибин якої лунають гудки, які нагадують страшний голос директора, що колись в одному з довгих і холодних коридорів школи назвав мене трупом. Того вечора мене з посинілими губами мати витягла з ванни…

Рука, якою тримаю мобільник, повільно опускається, немов спущена повітряна кулька під час розрізання святкового торту. Дивлюся на холодильник і згадую, що хотів приготувати поїсти. Дістаю з морозильної камери пельмені.

Від раптового крику тремтіння гидливо заповзає під шкіру. Пельмені падають на підлогу, я кидаюся до кімнати Емми і смикаю за ручку.

Замкнено зсередини. Притискаюся головою до одвірка. Стійкий запах лісу, болота і гнилі просочується крізь щілини і буквально забиває подих. Звідки цей сморід? Кричу, стукаючи в двері:

– Емма, відчини!!!

Там хтось є. Крім Емми. Від цієї думки мені стає не по собі. Стукаю ще сильніше і кричу ще голосніше:

– Та що ж  це таке?! Емма, відчини зараз же!..

Прислухаюся: тихо звучить хард-рок. Немов заїжджена платівка, депресивний голос Меріліна Менсона переконує, що, «коли ми помремо, вони дізнаються, якими ми були насправді». Ця фраза пронизує мізки. Біль клешнею стискає потилицю.

Ти ж не зробиш цього, правда? Коли ми помремо, вони дізнаються ...

– Що б ти не робила, негайно припини це!

Там є хтось чужий. В кімнаті чується незрозуміла метушня, і від крику доньки мене кидає в холодний піт.

Я виламую двері і завмираю.

Мов у кошмарному сновидінні, яке не можна зупинити, я бачу, як із середини кімнати в куток із великим дзеркалом прожогом кидається страхітливе створіння. Обхопивши мою доньку схожими на всохле мотуззя руками, істота з неймовірною швидкістю втискується у поверхню дзеркала, затягуючи за собою мою дівчинку. Я біжу через усю кімнату і простягаю руки, намагаючись схопити Емму за ноги. Але руки хапають повітря.

Моя дівчинка зникла.

--------

[1] Сьогодні я брудний,

Я хочу бути чистим

Завтра… Мерілін Менсон (пер. з англ.)

[2] Ніхто (пер. з англ.)