Глава 19. Шантажист

15 грудня 2008 р.

Білі троянди. Цього разу білі й не одна, а цілий кошик. Стоять на невеликому столику біля вікна, ловлять промені після полуденного зимового сонця. Усередині записка, в якій Гліб Віталійович вказує о котрій та де вони зустрічаються. Ось тільки у повній мірі насолодитися красою троянд і осмислити причини подібного жесту Олена не встигла. Знову пролунав дзвінок телефону.

– Олено Ігорівно, – схвильовано каже Іра, – тут телефонують з якоїсь лікарні. Сталася аварія, – Олена завмерла, боячись вдихнути, – ваші батьки...

«Господи, ні! Тільки не це! Тільки не це!»

– Де вони? – єдине, що зуміла вичавити з себе Олена.

– Що? Ой, даруйте, я не відразу зрозуміла, – заторохтіла дівчина, – я... я не встигла запитати, лікар чекає, щоб я з'єднала вас з ним.

– З'єднуй! – Олена вже кричала. Невже не зрозуміло, що є обставини, при яких треба діяти миттєво?!

– Даниленко Олено Ігорівно?

– Так, це я, – голос, ніби як не її.

– Я дивлюся, новина про аварію вас схвилювала. Так ось, не здумайте відключитися і слухайте мене уважно.

– Що відбувається? Хто ви? Що з моїми...

– З вашими батьками все гаразд.  Я так гадаю. Але повірте мені, аварія неодмінно станеться, з мамою або з татом, а, може, і на обох нападуть грабіжники… В житті всяке трапляється, я особисто подбаю про це, якщо ви не виконаєте моїх умов. Вам потрібні докази того, що я не маю наміру жартувати?

– Ні! – лише зараз Олена упізнала голос та зрозуміла, що розмовляє з тим, хто вже телефонував їй сьогодні, що з рідними все гаразд, і стало трохи легше. – Мені не потрібні ніякі докази. Не вплутуйте сюди нікого! Чого ви від мене хочете?

– Ось це зовсім інша розмова! – на тому кінці дроту змінили тон на м'якіший. – А то починаєте мудрувати з переадресацією. Значить так! Я розумію, що зараз ви трохи не при собі, перехвилювалися, тому я коротко. Хто власник експонатів?

– Я ж казала, що не можу відповісти на ваше запитання. Це умова оренди. Ми не маємо права розголошувати ім'я власника.

Олена ходила по кабінету туди-сюди, відчайдушно намагаючись придумати, що робити.

– Олено Ігорівно, подумайте гарненько, перш ніж давати категоричні відповіді. Ви розкажете мені, хто це і все, що про нього знаєте. Я зателефоную вам пізніше, підготуйте інофрмацію, і ніякої переадресації, зрозуміло?

– Так, – вичавила з себе Олена. – Телефонуйте з цього ж номера, я збережу його.

Олена не знала, чи почув той чоловік її останню фразу. «Тум-тум-тум», – доносилося з апарату, а Олену трясло. Гидке тремтіння миттю рознеслося по всьому тілу, не даючи можливості зосередитися. Насамперед вона кинулася телефонувати мамі. Відразу було зайнято, тато скинув, певно, теж зайнятий, Олена знову набрала номер мами, цього разу мобільний. Пішли довгі гудки, а Олена  зрозуміла, що не знає, що казати та пояснювати мамі.

– Олено? Оленочко, ти в порядку? – мама була схвильована і це відразу відсунуло її власні страхи на задній план.

– Так, а що?

– Господи, я збожеволію! Щойно телефонували з якоїсь лікарні, там мені сказали, що ти потрапила в аварію, а потім зв'язок перервався, і я не дізналися, ні де ти, ні що з тобою.

«Так що ж відбувається?! Цей виродок, що вирішив і далі демонстраціями займатися?!»

– Мамо, матусю, не переживай, зі мною все гаразд, – спробувала вона заспокоїти її. – Я в офісі, це, напевно, помилилися, чи мало Олен є у місті... я в порядку, правда. І не було ніякої аварії. Ти ж знаєш, що Сергій водить дуже акуратно.

Була б вона насправді такою спокійною та впевненою, що все гаразд! Але маму зайвий раз хвилювати не можна. Поговоривши ще кілька хвилин, щосили намагаючись не виказати свого хвилювання, Олена відключилася. Розмова з мамою все ж привела її до тями. Вона зв'язалася з Іриною, їй теж пояснила, що це помилилися, а насправді все гаразд, а також попросила дівчину зв'язатися з Едуардом Андрійовичем. Врешті, вона не одна у цьому проєкті! За її спиною стоїть та ж служба охорони її начальника, треба звернутися по допомогу.

– Олено Ігорівно, Едуард Андрійович зараз зайнятий, у нього там нарада.

Так, зрозуміло, доведеться йти самій. Чекати не можна, він може зателефонувати в будь-яку хвилину.

– Настю, мені терміново, розумієш?

Напевно, щось відбилося в її погляді таке, що Настя не стала сперечатися і пояснювати, що Едуард Андрійович зайнятий.

– У нього там Звіздар і ще кілька людей, я їх раніше не бачила, – пояснила дівчина, сама ж набрала номер на комутаторі. – Едуарде Андрійовичу, Олена Ігорівна, проситься на прийом, у неї термінова справа до вас.