Ніхто не пішов

Глава 18. Погрози та легенда

 

15 грудня 2008 р.

 

Перший дзвінок з погрозами пролунав уже наступного дня. Втім, Олена не звернула на нього увагу, і навіть не відразу ідентифікувала, як такий.

– Даниленко Олена Ігорівна? – запитали після того, як вона прийняла виклик.

– Так, це я. Назвіться, будь ласка, – ніколи не любила ось такої безпардонності. Ти дзвониш, питаєш конкретну людину – представся, перш ніж ставиш питання сам!

– Моє ім'я вам ні про що не скаже. Олено Ігорівно, мене дуже цікавить колекціонер, що надав в оренду експонати для вашого проєкту. Хто це?

– Подібна інформація не підлягає оприлюдненню, – відрізала Олена та скинула виклик.

Вона відразу налаштувала на мобільному телефоні переадресацію. Тепер дзвінки з невизначеним номером йтимуть до її секретарки, а вона без того, щоб дізнатися, хто саме телефонує, з'єднувати не стане. Врешті, їй є чим займатися у житті, і нема часу відповідати на всі безглузді розмови.

Коли пролунав той дзвінок, Олена копалася в Інтернеті, розшукуючи відомості про Книгу могутності. Треба ж з чогось починати! Пошуковик відгукнувся. На запит Олени з'явився список, де її закликали почитати уривок графомана, викладений на самвидаві, роман-фентезі з однойменною назвою. Інтернет-магазин Озон пропонував купити Книгу могутності Раокріома – ніби як відомого мага, який вивчає трансільванську магію. А також ще один сайт чаклунства дає витяги з Вавилонської Книги могутності, мабуть, і все. Навряд чи хоч щось з цього підходить. Якщо книга продається на Озоні, нема жодного сенсу ганятися за нею в антикварних лавках.

Ще година пошуків в інеті не дала жодного результату. Олена намагалася заглибитися, в пошук, додаючи «антикваріат», «старовину», «рідкісні видання» і нуль.

Тож, як не прикро, а Інтернет – це була марна трата часу. Якщо, як і передбачає Едуард Андрійович, у Гліба Віталійовича і справді є ця книга та вона щось надзвичайне, то, з огляду на таємничість, якої дотримується Гліб Віталійович, згадок про неї в Інтернеті просто не буде. Так, звісно, можна було відразу про це здогадатися, тільки Олена хотіла для початку хоча б в загальних рисах дізнатися, про що йдеться, що за цінність така, і чому навколо неї стільки таємничості.

Олена взяла телефон і домовилася про зустріч з директором музею. Радіонов Арсеній Маркович був відомим мистецтвознавцем і реставратором, що спеціалізується виключно на книгах. Дівчина подумала, що зможе у нього бодай щось дізнатися про книгу.

У музеї було повно відвідувачів. Все-таки помпезне відкриття не минуло дарма. Попри віддаленість – люди зацікавилися. Хоча, другий день після відкриття, подивимося, що буде далі...

– Книга могутності, кажете? – він постукував пальцями по столу.

Олена кивнула. Вона сиділа в кабінеті Арсенія Марковича, в кріслі навпроти нього. Капітальний ремонт музею не обійшов стороною і кабінет директора, а ось меблі міняти він відмовився на відріз:

– Я звик, розумієте, мене тут все влаштовує, знаю, де, що лежить, та й не в моєму віці затівати з перестановками.

Так і вийшло, що у світлому кабінеті з ідеально прошпакльованим стінами і стелею, новим вікном і дверима, легким запахом фарби, стояв важкий масивний стіл, стільці ще радянського зразка, обтягнуті дешевою, неабияк потертою тканиною, і книжкові шафи зі скляними дверцятами.

– Розумієте, Олено Ігорівно, – почав Арсеній Маркович, – усю історію людства Книга могутності, як така назва праці, зустрічається неодноразово, в різні історичні епохи в різних культурах. Людство завжди тягнулося до влади, до могутності, тяжіло до вершин світового панування. Але, наскільки я розумію, вас зацікавила якась особлива історія? Яка?

Олена знизала плечима.

– Я ще сама не знаю, що шукаю. Але, швидше за все, йдеться про щось маловідоме, таємниче. Щось таке, про що немає згадок у підручниках з культурології, розумієте?

Арсеній Маркович замислився на якийсь час, а лише потім кивнув.

– Так я відразу і подумав. Але в такому випадку, боюся, що розчарую вас, тому що мова піде про легенду.

«Легенда! Ще краще! Може, простіше було б відразу на місяць?»

– Легенда, – продовжив Арсеній Маркович, вивіряючи кожне слово, – згідно з якою існує книга, власник якої може отримати могутність, незрівнянну могутність, що дарує панування над всім світом. – Олена слухала, не перебиваючи. – Про саму книгу нічого особливо невідомо – ні хто став автором, ні коли вона була написана. Перша, згадка про неї зустрічається у джерелах 16 століття. Голландський алхімік Йохансен, здається... – він зробив паузу, розвернувся до шафи за своїм столом, дістав звідти книгу і почав гортати. – Так, Йохансен ван Реве, якимось чином роздобув цю книгу і намагався, слідуючи її порадам, домогтися всемогутності, панування, але сталося з ним одна неприємність, – оповідач замовк на якийсь час.

Чомусь Олені здавалося, що він продумує кожне слово, перш ніж озвучити його. Чому вона раніше не помічала за його вимовою такої особливості?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше