Глава 3. Допит у кав'ярні

Вечірнє місто вміло зачаровувати своїми вогнями, тишею або навпаки – веселощами, могло заспокоювати або збуджувати, бентежити або радувати. Зараз було тихо. Ліхтарі-місяці, легкий, на подив теплий вітерець і тиша. Вийшовши на вулицю, Олена відчула невимовне полегшення і поспішила скоріше забратися з цього дурнуватого місця. Злощасне відділення залишилося в декількох метрах позаду, коли у вечірній тиші почувся голос:

– Олено Ігорівно, – дівчина здригнулася, але зупинилася і обернулася. На ґанку відділка стояв чоловік у темному довгому плащі, – затримайтеся на кілька хвилин.

Сергій теж зупинився, тепер Олена знала, що цей чоловік не залишить її одну. Він цілком міг стояти осторонь, коли побачив стражів порядку. Адже й справді, всього лише чекав її в машині, його б не чіпали, тільки він вирішив інакше. Тим часом незнайомець по-котячому плавно подолав відстань, що розділяла їх, і вже стояв перед Оленою.

– Я вас слухаю, – промовила вона, намагаючись зрозуміти, чого ж той хоче тепер.

– Поясніть мені, що ви робили біля магазину? – тон, який не допускає заперечень.

Олена озирнулася. Вулиця біля відділення була освітлена, ще б пак! Але стояти тут і щось комусь пояснювати? З якого дива взагалі? Хто він такий? Чому заступився за неї і чого хоче тепер? Напевно, він прочитав її думки, тому що, так і не дочекавшись відповіді, продовжив сам:

– Зрозуміло, що не тут. У кварталі звідси є непогана кав'ярня, туди й підемо.

Олена зволікала. З одного боку, цей чоловік виручив її, а з іншого – вона його зовсім не знає, з першого погляду він їй не сподобався, та й Сергія затримувати теж не дуже красиво, у нього сім'я. Дівчина обернулася на водія. Хлопець не втручався, він стояв і чекав, що вона вирішить.

– О, водія можете відпускати, я візьму для вас таксі.

– Е, ні! – втрутився Сергій. – Олено, якщо хочеш – іди. Я почекаю тебе і відвезу додому.

– Ось бачите, все вирішилося.

Здається, такий варіант йому ще більше підійшов. Зрозумівши це, Олена перестала сумніватися. Навряд чи цій людині потрібно її спасибі, але поговорити з ним можна, врешті-решт.

Кав'ярня. Невелика, затишна, вже з порога поринаєш в запаморочливий аромат цього божественного напою. Шлунок підступно загарчав. Олена лише зараз і зрозуміла, наскільки голодна, час пізній, вона після роботи додому не заїжджала. Зараз би отримати порцію якоїсь їжі, що та кава? Лише роздражнить шлунок.

Чоловік сам вибрав столик, якомога далі від можливих цікавих, вказав Олені, куди сісти, допоміг зняти плащ і повісив його на вішалку, що стояла неподалік. Поки він робив замовлення, Олена оглядалася. Стіни кольору кави з молоком, білосніжна багаторівнева стеля, з вбудованими світильниками, темно-коричнева барна стійка, за якою у стіни стоять полки, цілком заповнені полотняними мішечками з зернами, маленькі столики. Затишно, тепло, красиво.

На стінах – фотографії, великі та маленькі; квадратні, прямокутні; оформлені в однакові рамочки, із зображенням тої ж кави – кавові дерева, з квітами й плодами на них, просто зерна, кава в чашках – чорна та з молоком; всюди кава. Варто сказати, таке рішення вдало доповнювало весь образ кав'ярні.

Гліб Віталійович сидів навпроти Олени. Він теж зняв плащ, виявилося, що під ним у нього діловий костюм трійка. Блискуче чорний з атласом, така ж темна сорочка й деально зав’язана краватка з сріблястим затискачем.

– Отже, я вас слухаю, – почав він без жодних вступів.

– Хто ви? Чому заступилися за нас? – запитала Олена у свою чергу.

– Олено Ігорівно, питання тут буду ставити я.

Подібний тон шокував дівчину, вона згадала, якою ця людина була там, у відділку, і їй раптово перехотілося бодай про щось розмовляти з ним. За широким вікном, на дорозі, прямо навпроти того місця, де сидить вона, стоїть автомобіль – світла Фабія. Всередині за кермом – Сергій. Взяти плащ і піти, плювати і на ввічливість, і на подяку, вона ні в чому не була винна, так чому ж тепер мусить виправдовуватися? Не варто було взагалі погоджуватися ні на які розмови!

Олена зібралася вставати, але чоловік заговорив геть іншим тоном, так ніби й не було щойно ніякого непорозуміння, і дівчина ніяк не могла вклинитися ось в цю його промову.

– Я замовив каву Диявола. Ви пили колись каву Диявола?

– Ні, – якось, не замислюючись відповіла Олена. – Мені взагалі все одно, яку каву пити.

– Це найкраща з того, що тут варять. Дуже вдала суміш Арабіки та Робусти. Вариться виключно у турці. Не вірте кавовим машинам! Але головний секрет в суміші спецій, що додають при варінні. Як результат – оксамитовий смак і неповторний букет вражень. Ну і, треба сказати, такий склад не зле тонізує. Бадьорить. Це домагається за рахунок ретельного ручного сортування та особливостей обробки зерен, а ще його краще пити без цукру, тоді ви відчуєте саме смак кави, незмішаний і різний. Навіщо ви виглядали час роботи магазину?