- 2 -

Свідомість поверталася неохоче. Навколишній простір наповнювався шурхотінням та тихими голосами, попискуванням приладів і... ох, як же ж болить голова.

Максим спробував відкрити очі, але білосніжне світло боляче дряпнуло його і він одразу ж заплющив їх.

- Він прокинувся, - спокійний жіночий голос констатував пробудження молодика і розмови припинилися.

До ліжка юнака хтось підійшов, зупиняючись зовсім близько.

- Пане Максим, якщо Ви вже орієнтуєтесь в своїх відчуттях і цілковито усвідомлюєте себе, ми б хотіли поспілкуватись з Вами, - глухий чоловічий голос був таким холодним та врівноваженим, що від нього хотілось сховатись подалі.

Мить, друга і, відчуваючи напругу через очікування невідворотного, хлопець важко зітхнув і, піднявши руку до обличчя, все ж таки зміг розплющити очі і сфокусувати погляд на статному, офіційно вбраному, сивому чоловіку, який стояв поруч з ним в білосніжній кімнаті.

- З пробудженням, - хмикнув незнайомець. - Все гаразд? Одразу хочу принести вибачення за жорсткий метод запрошення та використання шокера, але інакше, нажаль, я б з Вами так і не поспілкувався сьогодні.

- Ну, якщо вважати, що біль після падіння, незрозуміла втрата свідомості та занепокоєння через перебування в незнайомому місці - це норма, то так, зі мною все добре, - хмикнув у відповідь Максим, намагаючись сісти.

Підключена до нього система почала незадоволено пищати, коли один з датчиків від'єднався через необережний рух.

Молода дівчина підійшла до апарату і вимкнула його, підпорядковуючись мовчазному наказу свого керівника.

Через хвилину юнака залишили наодинці з незнайомцем, який сів на стілець поруч з ліжком.

- Не буду навантажувати Вас зайвою інформацією, якщо виникнуть запитання, ми забезпечимо можливість розібратися з усім пізніше, - почав чоловік, розглядаючи свого співрозмовника. - Наразі прошу просто вислухати мене і прийняти рішення.

Пане Максим, Ви порушили багато правил в мережі за останній рік, вдало ховаючись від правоохоронців та наших служб. Спочатку ми вважали Вас звичайним хакером, який розкручує сайти замовників, корегуючи коди завдяки піратським програмам. Потім зрозуміли, що помилялися і ледь не проґавили серед маси посередніх юзерів справжнього митця своєї справи.

Системи перевірки підтвердили унікальність ваших програм, віртуозність виконання кожного замовлення і, лише коли ми навчилися вирізняти ваш стиль серед інших, точно визначивши місця найчастішого конекту, наші співробітники змогли в ручному режимі вийти на Вас.

- Хто Ви?, - ковтнувши слину, поцікавився юнак, все чіткіше розуміючи, що потрапив в руки до якоїсь урядової організації і тепер його підробіткам настав кінець. Ще й посадити певно можуть надовго...

- Ми Національне агентство захисту інформаційного простору, - спокійно відповів незнайомець. - Я - керівник одного з засекречених відділів цієї організації. Про інше Ви дізнаєтесь потім, якщо вирішите приєднатися до нас.

- Кхе-кхе... що, вибачте?! Приєднатися?!, - Максим закашлявся і похитав головою, не повіривши тому, що тільки-но почув.

- Так. Нам потрібні інфлуенсери, які зможуть корегувати небезпечну інформацію, переорієнтовувати людей в нормальне русло і боротися з монополією, яку наразі розвивають деякі корпорації-гіганти через тіньову сторону і відкриту політику соціальних мереж, - кивнув чоловік. - Так як Ви повнолітній, у Вас, пане Максим, є два варіанти: стати нашим співробітником або відповісти за всі махінації та порушення прав власності, інформаційної безпеки та закону загалом. Я думаю, що Ви орієнтуєтесь в масштабах своєї тіньової роботи і розумієте, що звичайним штрафом та попередженням тут не обійдеться.

- Емм, я здогадуюсь, - розгублено кивнув брюнет.

- Що ж, тоді у Вас є година на роздуми, - керівник таємного відділу підвівся і пішов до дверей. - Зараз Вам принесуть одяг та обід, а потім продовжимо.

Максим не зорієнтувався, що йому варто було на це відповісти, здивовано відмічаючи, що лежить в ліжку одягнений в білу піжаму.

Через декілька хвилин дівчина, яку брюнет бачив під час свого пробудження, принесла тацю з їжею та почищений одяг молодика.

- Вибачте, а де моя сумка з ноутбуком?, - поцікавився Макс і ледь стримався, щоб не вдарити себе долонею по чолі, побачивши докірливий погляд незнайомки і зрозумівши безглуздість свого запитання.

- Наразі Вам не можна контактувати з пристроями, які мають вихід у мережу, тому вашу сумку, як і мобільний з годинником, повернуть після узгодження цього моменту з керівництвом, - відповіла дівчина і вийшла з кімнати.

Макс підвівся на ноги, відмічаючи, що почувається нормально, як на людину, яка впала з пожежної драбини та втратила свідомість після зустрічі з далекобійним шокером. Юнак поглянув на місце ураження, підкотивши штанину піжами, і, роззирнувшись навколо, нарешті побачив ще одні двері в кімнаті, які явно вели до вбиральні.

Хлопець перевдягнувся, привів себе до ладу і пообідав, не припиняючи розмірковувати над словами суворого незнайомця, один голос якого викликав відчуття занепокоєння.

Чи варто погоджуватися на незрозумілі умови? Можливо краще спробувати викрутитися, не все ж вони зможуть довести... хоча, сам факт існування таємної організації, яка займається захистом інформаційного простору країни і запрошує його на роботу, нехай і досить дивним способом, розбурхувала уяву молодика, нарощуючи в душі дивну дитячу радість і передчуття чогось важливого і грандіозного.

- Дідько, а я ж таки погоджуся, - хмикнув Макс, відклавши тацю на тумбу поруч з ліжком, і обперся на подушки, закинувши руки за голову. - Не кожен день мені пропонують стати частиною масивної державної структури, обіцяючи при цьому роботу в улюбленій сфері.

Через деякий час брюнет сидів в зручному кріслі в кабінеті керівника таємного відділу і підписував документи про нерозголошення.

До приміщення зайшла серйозна панянка, яка явно виглядала старшою за свій реальний вік через закладене волосся, суворий діловий костюм та серйозний вираз обличчя.