Перехрестя доріг. 15 ліг на південь від Інферона. ч.2

Вимкнувши магофон, Віррая задумливо відкинулася на спинку сидіння, зробила дивний жест рукою і отвори вікон затягла блакитна напівпрозора сяюча плувка.

- Випустіть пасажирів, - звернулася Катріна до водія, - нехай вони йдуть у бік Орда. Незабаром має розпочатися евакуація, їх підберуть.

Не кажучи ні слова, водій натиснув на якусь кнопку на пульті, і двері з тихим шипінням відчинилися.

- Іди з ними. - Тихо вимовили білявка, звертаючись до своєї напарниці.

– Що?

– Я не можу тобою ризикувати. Ти маєш розуміти, що тепер це дорога в один кінець. Я вже не повернуся з Інферона, і ти теж, якщо підеш зі мною.

 - Ну знаєш, подруго, - від образи Катріна ледве стримувалася, щоб не зірватися на крик. – Я знала, що не доживу до випуску. Знала з того моменту, коли мене направили до вашої школи. Не знаю, як прийнято у вас, магів, але ми, воїни, своїх не кидаємо. Тож вибач – разом уплуталися в цю справу, разом виплутуватимемося. - Катріна гнівно подивилася на свою напарницю і, побачивши на її обличчі явне полегшення, все зрозуміла. Гнів миттєво минув.

Віррая боялася. Вона просто боялася залишитись однією в боротьбі з невидимим ворогом. У боротьбі з тим, без чого не могла уявити своє життя – магією. Але й тягти когось на вірну смерть, поза їх волею, вона теж не могла. Катрина сіла поруч зі своєю напарницею, обняла її за тремтячі плечі:

- Не бійся, Вірр, прорвемося.

- Я знаю. І чому я не маю такої сестри як ти?

- А я теж з дитинства мріяла про сестричку. – Чорноволоса мисливиця дістала ніж. - Хоча, тепер ми, начеб-то, як сестри. Дракони прийняли нас обох у сім'ю. То чому б і ні? – Дівчина зробила надріз на своїй правій руці. – Я, Катріна Іо, відтепер визнаю Вірраю Адель своєю рідною сестрою.

Взявши з рук брюнетки ніж відьма-мисливець так само надрізала собі руку.

- Я, Віррая Адель, відтепер визнаю Катріну Іо своєю рідною сестрою.

Дівчата потиснули один одному руки, і коли їхня кров змішалася, у дію вступила магія крові. Невелике червоне сяйво вирвалося з-під зімкнених рук. Рани зникли. Тепер вони стали рідними сестрами.

Цей стародавній обряд не вимагав магічної енергії, а підживлювався безпосередньо від людей, які його проводили. Він змінював їхню кров та ауру, і після цього, будь-який маг, глянувши на таких людей, міг підтвердити родинний зв'язок. Через це, а також через те, що обряд не можна було скасувати, він застосовувався дуже рідко. Лише між людьми, які беззастережно довіряли одне одному.

Подивившись на водія, який так і продовжував сидіти на своєму місці, Катріна запитала:

- А ви чому не пішли з рештою?

- Ось ще! Якщо двоє дівчат, яким ще й вісімнадцяти немає, здатні перебороти свій страх, кидаються у самісіньке пекло до мракобісів, то мені, дорослому чоловікові, соромно бігти геть, наче заєць. Як я потім дивитимуся в очі своїм дітям?

- Тоді у вас хоч би був шанс зробити це.

У відповідь водій лише завів двигун магобуса.

- Куди їдемо?

- До джерела. - Відповіла Віррая, після чого звернулася до своєї новоспеченої сестри: - Кать, дістань свої мечі.

- Навіщо?

- Трохи почаклую над ними, поки ще є час.

- А ти що, не думаєш мені допомагати?

- Цим і займаюся. Зрозумій, за такого потоку енергії як біля зруйноваго джерела, навіть найменша магічна дія матиме непередбачуваний ефект. А цією залізякою, - Віррая взяла в руки один з мечів, який Катріна вже дістала з безрозмірної сумки блондинки, - я махати не вмію.

– Як? – Щиро здивувалася брюнетка. – Я думала, що й у магічних школах навчають фехтування.

- Проходять, - погодилася Віррая, - адже не дивлячись на всі переваги магії: щити, магостріли, заклинання, прокляття, аркани… найефективнішою зброєю проти іншого мага був і залишається звичайний меч. Та іноді нежить легше приголубити чимось гострим, ніж пробити її природний магозахист. Та ось тільки я не йшла бойовим напрямом. Якщо ти не забула, я збиралася пов'язати своє життя із магоенергетикою.

- Нічого, ми це виправимо, коли виберемося звідси.

- Ага, якщо нас раніше нами не пообідає нежити, що розплодилася в окрузі.

- Ти ж наклала на наш одяг алмазний щит, хіба він не захистить нас?

- Кать, кожен магічний щит має свою сферу застосування. Існує три види магічних щитів: щит сили, по суті, є магічним аналогом звичайних обладунків, і добре захищає від повільних об'єктів – меч, ніж, камінь; самий ходовий - щит магістра - захищає від швидких об'єктів: стріл, арбалетних болтів, куль; алмазний щит захищає від надшвидких об'єктів, а точніше від випромінювання. Будь-якого, зокрема і магічного, і як наслідок – від прямого впливу магії. І вся проблема в тому, що щити не сумісні між собою.

- Як це?

- Якщо в одному об'ємі будуть два щити (один вкласти в другий) створених одним магом вони, відповідно, матимуть один і той же канал підживлення, що призведе до конфлікту. Зовнішній щит постійно тягтиме на себе енергію з внутрішнього, а той, у свою чергу, з самого мага. Такий тандем здатний висушити архімага за п'ятнадцять секунд, магістра за п'ять, а звичайного мага майже миттєво. Тому на війні, коли прикривають війська щитами, це робить безліч магів одночасно, щоб кожен щит мав свою, індивідуальну лінію підживлення. Так як ти не маг, я не можу використовувати ще один щит, бо нема до кого його прив'язати. Алмазні щити вже підв'язані на мене.

- Зрозуміло, - сумно відповіла Катріна, - прориватимемося по-старому...