Джуліан у тумані
Фан Сяо Гу
Люсія
Деніел
У Лету влучає спис
― Лето! ― кинувся до неї Фан Сяо Гу.
― Прокляття, Гу! ― закричала Люсія, вибігши перед його спиною вчасно, бо демон в ту ж мить знову показався із туману.
― Зосередьтеся, ― наполягав Фан Сяо Гу. ― Лето, тримайся, прошу тебе, ― прошепотів він до дівчини, що вже й так була ранена, а спис ще й серйозно роздер їй руку, пролетівши по зовнішній її стороні.
― Що ж… пора зіграти в героя, ― зронив Хантер, єхидно всміхнувшись і ефектно змахнувши кинджалом. Тоді повернувся до Лети і Фан Сяо Гу: ― Негайно їдьте в Бункер! Леті необхідна допомога…
Фан Сяо Гу забирає Лету і їде на мотоциклі
― Давно не бачились, крихітко, ― обличчя Грегорі Уеллінга розпливлося у явно фальшивій посмішці. ― Присядь, поговоримо.
― Якого чорта ти тут?! ― скрикнула Анна, відчуваючи явний дискомфорт у тілі. Одна лиш фізіономія цього чоловіка перед очима змушувала її нервувати.
― Для початку, це моя робота. Я начальник цього відділку. І… ― протягнув він, замислившись явно показово. ― Більше того, це я спланував це все.
― Що?! Труп у моєму домі… це твоїх рук справа?!
― Гадаю, це був єдиний спосіб добитися нашої зустрічі, ― сказав Грегорі, підвівшись з-за столу. Він почав повільно наближатися до Анни, а вона машинально стала крокувати назад. ― Нам треба поговорити, Аннабель. Але не тут.
Анна із острахом відчула, як її спина торкнулася стіни. А це означало лиш одне ― тікати нікуди. Дівчина була настільки шокована, що не могла абсолютно ніяк зібратися й спробувати втекти.
― Сідай, ― сказав Грегорі, відчинивши двері автомобіля. Анна злякано поглянула на батька. ― Я не збираюсь тобі шкодити. Нам треба поговорити, але ми не можемо зробити це тут.
Анна продовжувала дивитись на батька насуплено, але з місця не рушила.
― Прокляття, що не так?! Я сказав тобі, що нічого з тобою не робитиму! Чому ти не сідаєш?! ― зненацька загорлав чоловік. Вираз його обличчя виглядав вкрай злючим.
― Де Джеймі? ― поглянула йому в очі Анна.
― Та не потрібен мені твій брат! Офіцери відпустили його вже давно! ― гримнув чоловік, а тоді, побачивши, що дівчина і далі дивиться на нього так пильно, заспокоївся і сказав: ― Сідай в автомобіль, Аннабель.
― Я тебе не боюся! ― випалила Анна. ― Гадаєш, злякав мене своєю раптовою появою?! Сказала же, я нікуди з тобою не їду! ― закричала дівчина і зненацька вхопила кермо.
Крутнула ним і авто почало заносити.
― Що ти виробляєш?! ― заволав Грегорі. ― Негайно відпусти кермо! ― намагаючись позбутися її рук, чоловік остаточно втратив контроль над автівкою.
Анна збирається утікати, але згадує, що загубила кинджал і повертається до машини, аби його знайти. Грегорі там уже немає
Зненацька щось тріснуло, і Анна спрямувала свій погляд на дерева, що росли попри дорогу.
― Дарма ти зробила це, Аннабель, ― почувся звідти холодний голос Грегорі. ― Дарма ти достукалася до моєї темної сторони…
«Чорт, невже…?» ― прозвучало в голові Анни, і вона вирішила не втрачати ні секунди. Тут же рвонула вперед по узбіччю, одночасно розблоковуючи телефон.
«Чорт, давай, біжи… швидкість інфеністів, ну… прокляття! Він не може бути демоном! Не може! Він, звичайно, придурок, але…» ― та в ту ж мить дівчина була змушена зупинитись. Грегорі невідомо звідки з’явився просто перед нею.
#402 в Фентезі
#91 в Міське фентезі
#1598 в Любовні романи
#387 в Любовне фентезі
Відредаговано: 14.04.2024