Візуалізація (глава 22)

Анна їде в автобусі

Дивний старик із автобуса свердлить її очима

Налякана Анна поспішно вибігає із автобуса

Поруч із будинком Уеллінгів стояло дві поліцейські автівки і машина криміналістичної лабораторії. Увімкнені мигалки і яскраво-жовта стрічка із надписом «crime scene, do not cross», протягнута довкола будинку, шокували Анну не на жарт.

― Міс, це місце злочину, вам туди не можна.

― Це мій будинок! ― закричала вона. ― Там мій брат! Джеймі! Джеймі!

― Слава Богу, ти в порядку, ― видихнула вона, побачивши зблідле обличчя брата. ― Що тут в біса трапилось?!

― Міс, ― звернувся до неї чоловік у костюмі. ― Я детектив Ітан Морріс. Ваш брат виявив у будинку труп чоловіка, імовірно п’ятдесяти років. Попрошу пройти із нами для впізнання тіла.

― Що?! ― скрикнула Анна. ― Труп у нашому будинку?

Анна каже детективові, що не впізнає труп і їй потрібно поговорити з братом:

― Де тебе носило? ― прохрипів Джеймі.

― Джеймі, ― зашипіла Анна. ― З глузду з’їхав? Якого чорта копів викликав?

― Хочеш знати чому? Бачила труп у прихожій? Що по-твоєму я мав зробити?

Анна важко видихнула, притискаючи рукою до грудей кинджал, що ледве тримався у внутрішній кишені куртки.

― Подзвонити мені! ― випалила вона.

― Я робив це сотню разів! Але, схоже, в нашій сім’ї заведено не брати трубку, коли це справді необхідно…

― Міс, що тут відбувається? Ви надто напружені, ― зронив він і від цього тону Анну аж передьоргнуло. Це відчуття було іще гіршим за те, коли попадаєшся на очі вчителю, фотографуючи відповіді до контрольної роботи.

― Мій брат надто наляканий, ― промовила вона якомога правдоподібнішим тоном. ― Наша мама в іншому місті і не зможе приїхати, тож він дуже хвилюється.

― Он як, ― кинув детектив Морріс. ― А ви, міс Уеллінг, на диво спокійні, зважаючи на усе, що відбулося.

― Я… е-е… я на третьому курсі медичної школи, ― зронила дівчина. ― Я не вперше бачу труп.

Анна приїжджає у поліцейський відділок. 

― Міс Уеллінг, вас чекають в кімнаті допиту. Ходімо зі мною.

Випросивши у копа відійти на секунду в туалет, Анна важко видихає.

«Це все так дивно… цей труп і чому взагалі офіцер нічого не сказав, виявивши зброю у мене в куртці? Це все виглядає, як якась підстава, але… я не відчуваю присутності міазмів, ні. Я напрочуд спокійна. От автобусний маніяк точно належав до нечисті, там я точно відчувала. Значить, мені просто слід пройти цей допит і бути вдячною долі за те, що послав до мене цього копа?»

Опинившись у кімнаті для допиту, Анна помічає дещо дивне...

Посередині стояв квадратний стіл, а за одним зі стільців уже сидів…

«Батько?!» ― пронеслося в голові Анни і все її тіло вмить покрилося мурахами.