Візуалізація (глава 16)

Рінне

 Анна легко піднімає цілу купу папок

Анна

Анна нервово ходить туди-сюди

― Чого ти не викликалася піти з Шамберлейном? Ви ж тепер нерозлучна парочка, ― сказав через кілька хвилин мовчанки Хантер, поглянувши на Анну дивним поглядом.

― Секундочку, ви що, посварились? ― з надією сказав Розенбаум. ― Точно посварились! ― скрикнув він, підсуваючись ближче до Анни. ― Цей тошнотик набрид тобі?

Анна нічого не сказала, а лише набурмосилась. «Ну от. Дурні розпитування. А чого ж іще я чекала?» ― подумала вона. Хвилину вони сиділи в тиші, а тоді на Анну нахлинули думки про всю цю підставу від Адама і вона відчула, як стискається серце. Все, звичайно, відобразилося на її зовнішньому вигляді.

― Ей, ти чого? ― крикнув Джуліан. ― Що це за обличчя? Він що, ображав тебе?! ― голос хлопця враз набув стривоженого характеру.

― Він справді тебе ображав?! ― скрикнув Хантер. ― Прокляття, чому ж я тоді не начистив йому мордяку?

― Джуліане, не діставай! ― випалила Анна, зістрибнувши з лавки.

― Ну все, я зрозумів, не треба було розпитувати. Вибач.

«Чому я так хочу розповісти йому, що сталося насправді?.. але… я не можу! Таємниця інфеністів, всі діла… чому ж все в біса так складно?» ― подумала дівчина, скривившись і відвернувшись обличчям до стіни.

― Я відкуплю тобі твою сорочку, ― пропищала вона.

― Що? Яка в біса сорочка?!

― Пробач, що зіпсувала її… пробач, ― зашепотіла дівчина і не помітила, як з очей почали литись сльози.

― Ей-ей, ти там що, ридаєш? Здуріла, чи що? ― кинув Хантер, намагаючись торкнутись її плечей, але затримав руки буквально в сантиметрі від них. ― Ей, Іскорко, не ридай, чула?

― Не потрібно мені від тебе ні сорочки, ні грошей, чуєш? ― крикнув Джуліан. ― І ще я вибачив тобі те, що ти захищала Шамберлейна у нашій недавній сутичці! Так що можеш не ридати! Ти не завинила переді мною!

Нейт та Ребекка у кафе з Анною

Джуліан б'ється із Нейтом

Джуліан боровся вельми майстерно, але Нейт виявився проворнішим ― ударивши хлопця в обличчя, він змився на швидкості інфеністів геть, грюкнувши дверима. Джуліан миттєво підвівся на ноги й закричав:

― БОЯГУЗ!

― Що він з тобою зробив? От падлюка… ― він придивлявся до крові на скроні дівчини. Ця рана утворилася від падіння після удару демона.

― Джуліане… ― прошепотіла Анна. ― Ти…

― Я знаю, я не мав би тут бути, але я… я бачив тебе із цим придурком… і подумав, що він явно якийсь мутний, тож прослідкував за вами і… прокляття, він був таким сильним, але, клянусь, я майже наваляв йому!

― Джуліане, ― підозріло промовила Анна, вдивляючись на його торс, що виднівся з-під порваної сорочки. Вона дивилася чітко на його мітку інфеніста ― талант «сила», що знаходився на правому грудному м’язі. ― Ти… ти інфеніст? ― з острахом промовила вона, ступаючи крок назад, до стіни.