Глава 37. Загнані у пастку. Частина друга.

Одночасно із вбивством Малярії зникли усі її ілюзії, а також перестали з’являтись нові обвуглені. А ті, що залишились, втратили основну частину своєї сили й інфеністи могли з легкістю із ними розправитися. Та це ще був не кінець. Основна ілюзія продовжувала існувати навіть після смерті її творця.

Завод, у якому перебували Джуліан та Анна був неначе паралельним світом, у який могли потрапити лише ті, кого там хотіли бачити. Ієн Адлер, провалившись крізь дірку в підлозі другого поверху, упав на перший поверх, але абсолютно не на тому заводі, де перебували Хантер та Аннабель. Він опинився просто під ногами у Лети.

― Містере Адлер? ― здивовано пробурмотіла дівчина. ― Що ви тут робите?

Він поволі піднявся, стряхнув із себе порох і поглянув угору, на діру. Лета зробила те ж саме…

Діра служила переходом між справжнім заводом і ілюзійним, в якому зараз перебували новоспечені інфеністи. Анна і Джуліан, почувши загадковий голос із темряви, суттєво насторожилися. Неочікувано з-за стіни показалася та, кого Анна так боялася побачити…

― Мамо?! ― подиву Джуліана не було меж.

Та Деніс Кінг уже давно не була тією жінкою-поліцейською, якою пам’ятав її Джуліан. Анна ошелешено поглядала то на неї, то на хлопця, гадки не маючи, чого очікувати далі. Вони мовчали найімовірніше тому, що обоє уявляли цю зустріч зовсім не так. Однак вибору в Деніс не було ― зараз її тілом повністю управляв Віспа, а його узагалі не цікавило, хто чий син чи донька. Він брав з цього лише власну вигоду.

Віспа в тілі Деніс  уважно прислухався. Анна рефлекторно зробила те ж саме, але навіть з допомогою суперслуху не могла нічого почути.

― Малярія загинула, ― сказав Віспа таким голосом, наче не відчував жодної жалості з приводу смерті своєї соратниці. ― А це означає, що у нас не так багато часу, поки інфеністи розберуться, як сюди пробратись. Та зрештою… ― інтонація Віспи миттєво змінилась. Він звучав так, наче мав іще сто запасних планів і був точно впевнений у власній перевазі. ― Вони гадки не мають, з чим зіткнуться, коли потраплять сюди. Мої мішки з енергією значно сильніші, хоч і не здатні створювати ілюзії. Буде краще, якщо ваші соратники з ними не зіткнуться. Тож… перейдемо до суті.

Джуліан насупився.

― Що ти зробив із моєю матір’ю?! ― проричав він.

― Ох, ― протягнув Віспа. ― Я знав, що посипляться питання такого роду. Тож я скажу тобі правду, юний інфеністе. Та, боюся, твої уявлення про все після цього суттєво зміняться… ― при цьому він підозріло поглянув на Анну.

― Джуліане, не слухай його! Він скаже усе, аби…

― Чш-ш, ― крикнув Хантер, навіть не глянувши на Анну. ― Я розберуся. Якщо треба буде, просто скористаюсь плазмою.

― Плазма не подіє, ― хмикнув Віспа. ― Я в тілі інфеніста! Невже не бачиш? Ми ― одне ціле! Її плазма не сприймає мене як щось чуже… ех, які ж все-таки унікальні організми інфеністів! Одне лиш бажання здатне докорінно змінювати їхні властивості…

― Про що ти кажеш?! ― проричав Джуліан.

Віспа широко і єхидно всміхнувся, ставши в дурну позу. Та при цьому обличчя Деніс виглядало достатньо таки стервозно.

― Я нечутливий до плазми інфеністів! Ваш традиційний спосіб убивства на мені не спрацює. Аби позбутися мене, доведеться убити нас двох, ― сказавши це, він зайшовся таким задоволеним реготом, що в Анни виникло дике бажання врізати йому по обличчю і байдуже, що це тіло матері Джуліана.

― Ох, тільки поглянь, Джуліане, твоя подружка, схоже, готова пожертвувати твоєю матір’ю, ― зобразив фальшивий подив Віспа.

― Джуліане, я не…

― Негайно вилазь із тіла моєї матері і розберемось! ― закричав Джуліан, піднявши меч.

― Е ні, так не піде, ― замахав пальцем Віспа. ― Умови тут ставитиму я. Гадаєте, я просто так вибрав це тіло? Я знав, що все так буде. Знав, що ви прийдете сюди разом. Мені потрібно було заручитися суттєвою перевагою і ось… усе йде саме так, як я і хотів. Та ми можемо розійтись з миром, ― раптом сказав Віспа, вирячивши очі. ― Для цього Аннабель доведеться піти зі мною. Обіцяю відпустити Глорію одразу ж!

Анна схопилась. Вона розуміла, що цей план, в принципі, саме це, за чим вона сюди йшла. Але Джуліан моментально схопив її за руку, не даючи ступити ні кроку. Віспа істерично зареготав.

― Я знав, що так буде. Ось і парадокс. Ти казав, що будь-що-будь, але допоможеш врятувати Глорію. Та ти аж ніяк не очікував побачити ось це, ― Віспа обвів руками тіло Деніс. ― Це суттєво міняє ситуацію, чи не так?

― Джуліане! ― кричала Анна.

Хлопець вагався. Він гадки не мав, як діяти.

― Дозволь, підкажу. Ніхто з вас не отримає все і зразу. Але ж це не проблема, чи не так? У вас, здається, все серйозно. Довіра і все таке. Як на рахунок того, аби Аннабель допомогла мені із відкриттям Брами, а тоді, коли це станеться і я здійсню свої плани, обіцяю відпустити Деніс… звичайно, Глорія буде на свободі, щойно Аннабель піде зі мною.

Анна боязко дивилась на Джуліана. Нутром відчувала, що нічого доброго не буде…

― Я не згоден з таким планом, ― відрубав хлопець, насупившись.

Анна навіть не помітила, як шоковано зітхнула.