Глава 33. Хто ж, чорт візьми, цей азіат?!

Ближче до вечора Анна і Джуліан зустрілися в Клубі. У цьому місці сиділо мало інфеністів і серед них не було нікого з тих, хто мав іти на завтрашню місію.

― Як пройшло тренування? ― поцікавився Джуліан, приймаючи Анну у свої обійми.

― Ти знаєш, мені здається, мій талант попутали і в мене мала бути «сила»! Я така могутня! ― проговорила Анна.

― Ага, і по обличчю так і скажеш, ― хмикнув хлопець, дивлячись на засмучене лице Анни.

― Чесно? Жахливо. Люсія намагалась вдіяти хоча б щось із цим ні на що не здатним тілом, але все марно. Мені не вистачає сили, не вистачає розтяжки і я надто повільна. Єдине тільки добре, що вмію чути здалеку, бачити деталі і відчувати присутність демонів. Це дуже переконливо, знаєш, ― з іронією додала вона в кінці.

― Е-е-ей, ― протягнув Джуліан. ― Каже «ні на що не здатне тіло». А в кладовищі медичного обладнання так не думала, ― іронічно підсміхнувся він. Анна лиш трішечки всміхнулась, але залишилась все такою ж подавленою. ― Ну, що ти розкисла. Люсія дуже досвідчений інфеніст, логічно, що вона крута. Та я тебе навчу. Ти її перевершиш. А завтра… ти не одна будеш. Я підстрахую.

Він ніжно торкнувся губами її щоки, притискаючи до себе.

― Джуліане… ― в голосі Анни відчувалася якась надія змішана із почуттям провини.

― Що? Обіцяю, тебе ніякий мерзенний демон і пальцем не торкнеться.

Анну пройняли приємні мурашки. Тут, в його обіймах, вона почувалася у повній безпеці. Але думки про завтра суттєво насторожували. До цього вона ніколи не вступала в справжні сутички із демонами і тому сподівалась, що їм вдасться тихенько проникнути, забрати маму і втекти геть, не наробивши зайвого шуму.

Неочікувано до них за столик підсіли Карен та Патрісія.

― Ох, пробачте, ми шукали місце, де немає парочок, ― сміялась Карен. ― Ледве відтягнула Тріс від Джоша.

Анна й Джуліан перестали цілуватись і дівчина навіть трішечки відсунулась від нього.

― Можете посидіти з нами, ― в голосі Анни відчувалася прихована неприязнь, але дівчина розуміла, що не може відмовити їм. Усе-таки, ці люди завтра ризикуватимуть своїми життями задля порятунку її матері.

― Анно, ти просто душка, ― полегшено видихнула Карен, зручніше сідаючи на диванчику.

― Джош уже повернувся? ― поцікавився Джуліан.

― Ага, ― зронила Патрісія. ― Але ось ця не дає мені побути з ним наодинці.

― Та побудь з подругою хоч трохи, ― протягнула Карен. ― Слухайте, давайте чогось вип’ємо. У нас тут є багато різного.

― І бармен просто красавчик, ― підштовхнула подругу Патрісія.

Карен довго вмовляти не довелося ― вона метнулася до барної стійки і провела там більше десяти хвилин, перш ніж нарешті не принесла піднос із напитками. Карен і Патрісія і до цього вже були п’яненькі, а після випитої текіли з Анною та Джуліаном втішилися настільки, що захотіли танцювати на барній стійці.

Анна сміялась із них, а Джуліан сидів в телефоні, як раптом за столик до них підсів Адам, змусивши дівчат притиснутися одна до одної. Диванчик, на якому вони сиділи, був явно замалий для трьох осіб. Хантер миттєво відклав телефон.

― Що ти тут забув?! ― його голос звучав грізно.

― Треба поговорити з Анною.

― Забирайся звідси, ― гримнув Джуліан, не відводячи погляду від Шамберлейна.

― Ну, взагалі-то, я інфеніст і маю повне право знаходитись тут. Як і в будь-якому іншому приміщенні Бункера, ― зауважив Адам, а Джуліан аж стиснув кулаки.

― Нам немає про що говорити, ― твердо сказала Анна.

― Еге-гей, що робиться? ― протягнула дуже п’яним голосом Патрісія. ― Хто це? Я тебе не пам’ятаю…

Карен зареготала, як ненормальна.

― А я пам’ятаю тебе, Патрісіє, і, здається, я бачив біля ліфтів Джоша, ― промовив непохитним голосом Адам, навіть не поглянувши на інфеністку.

― Що?! Джош?! Де Джош?! ― Патрісія змусила Адама встати і випустити її. Слідом за дівчиною подріботіла Карен.

Адам знову опустився на своє місце.

― Що незрозумілого я сказав раніше? Тобі тут не раді, ― холодним голосом повторив Хантер.

Адам хмикнув, а тоді присунувся поближче, аби поглянути в очі Анні.

― Віспа не готовий чекати занадто довго. Грегорі більше не може його стримувати. Анно, ти зробила те, про що ми домовлялись?

― Вона не буде робити цього, не знаючи, що ви із твоїм другом-підривником замислили, ― зауважив Джуліан, пильно дивлячись на Шамберлейна.

― Значить, ти йому все розказала, ― Адам опустив руки під стіл і відсунувся назад. Поглянув на Анну із відкритим докором.

― А що я мала зробити? Ти нічого мені не розповів! Як я можу приставати на якийсь план, не знаючи, в чому він полягає? Я не збираюсь шукати Браму. Навіть якщо я на це здатна, ― впевненим голосом озвалася дівчина.

― Ходімо звідси, ― Джуліан узяв її за руку і вони вийшли із Клубу під пильним і дещо невдоволеним поглядом Адама. ― Він просто шалений ідіот, от і все. Не парся через це, ― додав Розенбаум, коли вони їхали в ліфті до своєї кімнати, де мали провести вже другу ніч в Бункері.