Глава 30. Виявляється, робити «це» в лікарні ― ще не найгірша ідея.

Анна бігла, не оглядаючись. Опинившись на головній вулиці, вона дещо зменшила темп. «Як вийшло, що гіпноз не подіяв? Невже ця жінка була інфеністом?» ― Анна озирнулася в сторону парку, яким і дісталася головної дороги. Та відповіді на це питання вона не дізнається ніколи. Добігши до лікарні, Анна вирішила провести ніч там. Та це виявилося не так вже й просто, адже в інфекційному відділенні вона наткнулася на професорку Рінне, котра тієї ночі якраз була на чергуванні. Жінка окинула дівчину здивованим поглядом, наче не очікувала бачити її в лікарні взагалі, ні зараз, ні наступного ранку.

― Чого ж ти прийшла? Твій батько дозволив тобі не ходити. Я б нічого не сказала. І «зарах» в тебе вже по практиці стоїть. Найвищий бал.

«Нічого собі, він і Рінне мізки промив», ― подумала Анна, ніяково дивлячись на професорку.

― Професорко, але я терміново хочу залишитися на нічне чергування! ― пропищала дівчина.

«Мені ж немає куди іти. А тут цей тип навряд чи стане мене шукати», ― пронеслося в голові Анни.

― Терміново хочеш? ― підняла брову Рінне. ― Ну, якщо терміново, то гаразд. Ходи в ординаторську, я дам тобі халат.

Вони пройшли в приміщення і після того, як Анна одягнулася, Рінне запитала:

― Як твоя мама?

«Що? О ні, це, мабуть, чергова брехня, яку наплів Грегорі, аби все тут зам’яти. Чорт, не здивуюсь, якщо він і диплом мені вже зробив. Чорт, треба вести себе природно. Але як, якщо я гадки не маю, що він їй наплів?!»

― А що з нею не так? ― промовила Анна дещо зніяковілим тоном.

― Ой, ну, я не так висловилася. Просто твій батько сказав, що Глорія взяла відгули через те, що твій дідусь серйозно захворів.

«Мій дід мертвий. Що в біса цей тип намолов?!» ― шоковано подумала Анна.

― О, так, знаєте, моя мама дуже засмучена. За дідусем треба постійно доглядати і… ― Анна розуміла, що все це звучить не надто переконливо, але ж вона не володіла гіпнозом. ― Коротше, повернеться вона не скоро.

― А ти як? ― не вгавала Рінне.

«З чого б це їй цікавитися моїм станом? Вона відкрито ненавиділа мене! Що змінилося? О, Боже, невже цей тип змусив її повірити, що я найкраща студентка в школі?!»

― Погано, ― зронила Анна, намагаючись здаватись переконливою. Було важко різко переключитися із зніяковілого вигляду на справді засмучений. Дівчина намагалася згадати, як почувалася, коли у бабусі Розалі був кір (який проходив дуже важко). ― Тому я й прийшла сюди, аби трохи розвіятися.

― Розвіятися у лікарні? Знаєш, ти станеш чудовим спеціалістом, ― всміхнулася Рінне.

Нарешті, після усіх цих раптових розпитувань, професорка повела Анну у відділення і дала їй роботу ― спостерігати за одною із важких пацієнток, стан якої міг погіршитися в любу мить. Щойно Рінне вийшла із палати, дівчина полегшено видихнула. «Знала б, що ця жінка просто хоче спілкування, раніше б почала з нею говорити. Прокляття! І це ж треба було перед цим так знущатися з мене?» ― подумала Анна, спостерігаючи за пацієнткою.

В лікарні стояла приємна тишина, яку час від часу порушувало монотонне пікання приліжкового монітора пацієнта. Вперше за довгий час Анна відчула спокій. Звичайно, не було стовідсоткової гарантії, що Грегорі не стане шукати її тут, але чомусь в дівчини виникло враження, що ця старушка з вулиці просто так його не відпустить. Всміхнувшись, Анна подумала, що ця жінка точно викличе всіх поліцейських міста, навіть якщо Грегорі загіпнотизує тих, що якраз під’їхали. «Тут так спокійно, ― Анна прислухалася до серцебиття і дихання жінки завдяки суперслуху. ― Дивовижно. Я володію надзвичайними здібностями, що можуть значно полегшити діагностику. Та окрім того я володію іще й здатністю знайти якусь Браму в потойбічний світ, в якому живуть демони. І не лише демони. Зрештою, так, я стикалась із скверною, але це була легкотня. За словами Джо у Тартарі скверна та злі духи володіють набагато більшою силою. Що ж тоді буде, якщо я відчиню Браму і вони проникнуть сюди? Грегорі цілковито мав рацію. Я не можу відчиняти Браму. Це призведе до катастрофи. Я повинна врятувати маму і розібратися з Віспою. А це… зрештою, це має бути неважко. Віспа ― демон, а я інфеніст. Це моє призначення».

Із такими думками Анна навіть не помітила, як заснула на ліжку недалеко від пацієнтки. Пікання приліжкового монітора не заважало погрузитися в сон, навіть будучи підсиленим завдяки суперслуху, який не подавляла Анна. Та в якусь мить її безтурботного сну пікання стало настільки сильним, що почало давити на голову. Але прокинутись дівчина не змогла.

Вона стояла посеред закинутої будівлі, явно якогось заводу. Картинка перед очима була нечіткою, що явно вказувало на те, що усе довкола ― частина сну.

Та тоді все почало відбуватися надто швидко. Дівчина почула жіночі крики поверхом вище і погнала туди. Вона володіла надзвичайною швидкістю і за мить вже стояла в центрі подій. Жінка із коротким волоссям, одягнена у вишукану блузу і чорні костюмні штани, різко схопила маму Анни, Глорію, за горло і припнула до стіни.

Глорія пручалась, намагалась звільнитись, але жінка явно була сильнішою. Анна закричала. Вона хотіла допомогти мамі, але в ту мить явно не володіла здатністю торкатись до кого-небудь із присутніх. Обличчя атакуючої виглядало надто жахаючим… воно було покрите жахливими пустулами із цятками всередині, а очі здавалися темнішими за ніч. На руках у жінки виднілися гнилі довгі кігті.