Глава 29. Як здолати демона, застосувавши тільки кмітливість.

Діставшись дому і впевнившись, що Джеймі в порядку, Анна упала на ліжко без сил. Вона уже так давно нормально не відпочивала, що була просто не здатна думати про все, що відбулось. Хотіла просто зараз лягти спати, забивши на все, але телефон так не думав. Його екран ввімкнувся, освітивши кімнату і Анні довелося розплющити очі. Дівчина уже знала, що тоді дзвонив не Джуліан, але мала надію, що це сповіщення точно від нього. Та, побачивши на екрані чергове голосове повідомлення від Кучерявої-Бекки-Нахаби, Анна кинула телефон назад на тумбу. Та ненароком зачепила екран і голосове повідомлення ввімкнулось:

― Анно, зателефонуй мені зараз же! Нам треба поговорити! Де ти пропадаєш?! Ей, не смій ігнорувати мене! ― додала вона в кінці, як тільки в голові Анни пробігла думка просто вимкнути телефон.

«Прокляття, мені і так справ вистачає… але Нейт… Джуліан розповів мені про їхню сутичку і… цей хлопець ж не ображає її?» ― подумала Анна і написала подрузі повідомлення. «У тебе все гаразд? Ти спілкуєшся з Нейтом? У мене повний завал. Об’явився мій тато і… ну, коротше, ти зрозуміла…»

Анна була впевнена, що таке повідомлення дасть Бек зрозуміти, що зараз подругу краще не чіпати, але наступне повідомлення прийшло просто миттєво: «Гаразд тоді. Якщо щось треба буде ― дзвони, я завжди готова тебе вислухати. Ну і… з ким би ти там не була ― з Адамом чи Хантером, знай, я твій вибір завжди підтримаю».

***

«Я не можу зараз хвилювати Анну своїми проблемами. У неї і своїх вистачає. Тільки подумати! Цей кретин, що роками бив її та її брата знову об’явився! Який жах…» ― подумала Ребекка і відправила Анні ще одне повідомлення. «А щодо Нейта… я чула те, що не повинна була чути. Інфеніст. У них там що, якийсь культ психів, чи що?!»

***

«Ти будеш завтра в лікарні?» ― прийшло нове СМС від Ребекки. Анна важко видихнула і перевернулась на бік. «Хтозна, що там мій психований батя наговорив Джуліанові, що він навіть не поцікавився, як у мене справи. Адам і Джо будують плани по знищенню Тартара, а для мене це все занадто швидко. Знищити цілісінький світ, насичений демонами, скверною і злими духами?! Чортівня, та це просто звучить, як самогубство! Де ж вони знайдуть таку бомбу? Джо сказав, що це не мої проблеми. Від мене потребують лише знайти Браму. Та звідки ж я знаю, де та Брама! Я толком нічого не знаю про те, що можу! Ребекка питає, чи прийду я в лікарню… хм, а чому ні? Після усього цього хаосу варто таки розвіятися», ― подумала Анна й відповіла, що завтра буде на місці.

Намагаючись не думати лишнього, дівчина повернулась на інший бік і провалилась у сон.

Та наступного дня Анна не пішла в лікарню. Взявши із Джеймі обіцянку піти в школу, вона поспішила в книжковий магазин Джо. Там її уже чекали. На диванчику темно-бордового кольору сиділа жінка із повністю білим волоссям і незвичайними темними очима.

― Це Інес, ― відрекомендував жінку Джо. ― Вона допоможе тобі освоїти твій талант.

Адам, що стояв пору, легенько кивнув. Анна вирішила не затягувати. Тренування з Інес нагадували сеанси в психолога. Жінка вводила Анну в якийсь гіпноз, намагаючись змусити її відчути свою внутрішню сутність. Дівчині доводилося раз за разом переживати спогади із дитинства та підліткового віку, як радісні так і печальні. Це завдання було не з легких, але Анна із самого початку показувала чудові результати. У зосередженні на самій собі час летів надзвичайно швидко.

Вихідні дні Анна провела у книжковому магазині, займаючись з Інес. Із кожним сеансом дівчина відчувала себе сильнішою. Вона думала тільки про одне ― перед очима кожного разу з’являлася мама, що перебувала в полоні у Віспи. Саме її звільнення було найбільшою мотивацією для саморозвитку. Разом із тим доводилося боротися із жахливими кошмарами дитинства, що раз за разом з’являлися в голові. Та Інес чудово розумілася на людській психології ― вона допомогла Анні оволодіти своїми думками та спогадами, змусивши її згадувати їх, як те, що вона змогла подолати. З часом Анна і сама почала розуміти, що Інес права ― усе, через що вона пройшла, не зламало її, воно зробило її сильнішою. Та здавалося б безкінечна впевненість у собі похитнулася, щойно у книжковий магазин увійшов Грегорі Уеллінг. Побачивши батька, Анна нахмурилася. Інес якраз збиралася додому.

― Анно, ти сильна, ― сказала жінка, всміхнувшись. Інес була доволі дивною особистістю, але саме це додавало їй шарму. ― Ти сильніша за всі свої страхи. Я навчала багатьох «чутливих» інфеністів, але саме ти освоїла все швидше за всіх. Та пам’ятай, це далеко не межа твої можливостей. Я дала тобі базу і лише тобі вирішувати, як нею скористатися.

Закутавши шию тонким сірим шарфом, жінка зникла між стелажами. Коли Анна перевела погляд на Грегорі, то побачила, що він рушив до Джо і, схоже, не помітив її, або ж просто прикинувся. Вони відійшли на пару метрів далі за стелажі. Анна зосередилася на слуху. Вона чудово знала, що може чути їх без проблем.

― Віспа не може більше чекати, ― говорив Грегорі. ― Він хоче, аби ми привели Аннабель. Він підозрює, що у вас є плани, що можуть йому завадити.

― Логічно, що є. Ми домовлялися про співпрацю рівно до того моменту, як буде знайдено Браму, ― холодним і впевненим голосом промовив Джо.

― Він стверджує, що Аннабель не достатньо вмотивована.

«Чорт, щоб його!» ― подумала Анна і зірвалася з місця. За допомогою швидкості інфеністів за мить опинилася поруч із чоловіками.