Глава 25. Одкровення. Частина третя.

Анна все ще ридала, лежачи поруч із трупом батька. Її рана почала затягуватися, незважаючи на відсутність першої допомоги. Почувши поруч кроки, дівчина озирнулася. В її поле зору потрапив Джуліан. Він виглядав досить дивно ― на обличчі не було ні традиційної єхидної посмішки, ні презирства в погляді, ні злості, абсолютно нічого. Він здавався цілковито беземоційним у той момент. Якусь мить дівчина просто дивилася на нього осудливим поглядом, а тоді зірвалася з місця й закричала:

― ДЖУЛІАНЕ, ВІН БИ СКАЗАВ!

Вона почала дубасити його своїми маленькими кулачками, а він терпів. Терпів, відвівши погляд в сторону. Агресія Анни зникла доволі швидко. Чи то вона просто змучилась злитись, чи просто поглянула на ситуацію з іншого боку… покинувши спроби побити Джуліана, дівчина підійшла до трупа.

― Він… мертвий, ― зронила вона. Перед очима знову пронеслися спогади із дитинства, які вона воліла б ніколи не згадувати.

Джуліан неочікувано опинився позаду.

― Він був шизанутим психом із демоном-конвеєром зарази всередині. Тобі слід це визнати.

Анна прикинулась, що не чула його слів. Якусь мить вона мовчки дивилася на труп батька і починала відчувати дивний спокій.

― Я… Джуліане, в мені зараз бореться дві сторони… одна хоче звинувачувати тебе, за те, що ти зробив, а інша… ― на мить затихла Анна. ― А інша хоче радіти, що цього психа більше немає в живих. Я… я божеволію, Джуліане? ― на свій подив дівчина повернулась до хлопця обличчям. Вони були надто близько один від одного.

― Ні, ― зронив він. ― Просто твоє життя було схожим на кошмар. Але тепер його винуватець мертвий. Ти не повинна пригнічувати в собі ту другу сторону.

― Тобто… я маю радіти, що мій батько мертвий?! ― випалила Анна, відскочивши вбік.

― Батько? Він хотів тебе зґвалтувати!

― Він робив це змалечку, Джуліане! ― на власний подив прокричала Анна і з очей полилися сльози.

― Що?.. ― насупився Хантер, а його погляд враз наповнився шоком.

― Так! Так, як у фільмах! ― істерично закричала дівчина. ― Уяви собі, саме таким було моє життя! Схожим на випробування! Більше того… він змушував мене думати, що це НОРМАЛЬНО! Нормально, Джуліане!! ― на цьому моменті істерика просто взяла верх. Дівчину почало трусити. ― А мама… вона думала, що захищає мене від усього цього, не дозволяючи світу міазмів мені показатися, але вона й гадки не мала, що один із них жив у нашому домі!

Джуліан перебував у конкретному ступорі. Дотепер він думав, що це його життя було схожим на кошмар, але, почувши ці слова, впевнився, що можливі іще набагато гірші речі. Та він не міг стояти осторонь і спостерігати, як ридає ця тендітна дівчина… він наблизився до неї і притиснув до себе. Спершу Анна хотіла пручатися, але тоді, відчувши тепло його тіла, зрозуміла, що це буде величезною помилкою. В обіймах його міцних грудей вона вперше за своє життя відчула затишок і безпеку. Коли він обхопив її своїми кремезними руками, Анна второпала, що чує його серцебиття. Воно було не менш частим, ніж у неї.

― Все-все, Іскорко, заспокойся… це все вже позаду… він більше не нашкодить тобі, ― прошепотів Джуліан, мимоволі поглянувши на труп Грегорі, із грудей якого стирчала закривавлена гілляка.

― Він казав, що у мене не може бути більше нікого… що ніхто не може торкатися мого тіла, крім нього… ― шепотіла Анна, ридаючи. ― Він змусив мою шкільну любов збрехати мені про зраду, аби я кинула його. Він слідкував за мною увесь цей час, коли я думала, що це все назавжди в минулому… Джуліане, я…

― Ти в безпеці, Іскорко, ― голос Джуліана звучав достатньо впевнено, аби переконати в цьому перелякану до чортиків Анну. ― З тобою нічого не трапиться, чуєш? ― він змусив її поглянути собі в очі. ― Я… не дозволю.

Анну пронизало дивне відчуття. «Цей погляд і… ці слова. Невже я… справді вірю у те, що він каже? А тепло його тіла… воно заспокоює», ― промайнуло в голові дівчини. Вони мовчали буквально хвилину, гадки не маючи, що сказати. Анна розуміла, що в обіймах Джуліана і справді відчуває себе цілком у порядку. Навіть біль від іще не повністю затягнутої рани абсолютно перестав відчуватись.

― Джуліане, мама! ― скрикнула раптом Анна, розірвавши обійми. ― Що, як Віспа дізнається, що Грегорі мертвий?! Нам слід зараз же знайти її… можливо… ― вона підбігла до трупа Грегорі так швидко, що Джуліан не мав жодного шансу зупинити її. ― Телефон! ― викрикнула вона, знайшовши його у кишені закривавленої куртки чоловіка. ― Він згадував якусь Деніс… о, Деніс Кінг! ― зраділа дівчина, знайшовши у списку контактів номер телефону, записаний під таким іменем.

Вона поглянула на Джуліана буквально на мить, але встигла впіймати його насуплений погляд.

― Стоп, що? ― схопився він. ― Ти сказала Деніс Кінг?!

― Так, а що… ти знаєш цю жінку? ― не встигла договорити Анна, як він уже вихопив телефон з її рук.

Очі Джуліана буквально розширились настільки, що здалось, що прямо зараз випадуть з орбіт.

― Джуліане, не мовчи…

― Іскорко, ― опісля хвилини мовчанки озвався Хантер. ― Справа в тому, що це ім’я… коротше, це ім’я моєї матері, яка загинула, коли мені було вісім.

― Що ти робиш? ― викрикнула Анна, побачивши, що Джуліан збирається дзвонити. ― Ей, не смій дзвонити, ти видаси нас!