Глава 21. Що трапилось із Деніс Кінг?

Лета їхала в авто. Вона гнала на нереальній швидкості, але це було для неї звичною справою, адже очі інфеніста із талантом «швидкість» володіли природнім пристосуванням до такої їзди. Її спортивна автівка, чорна Ferrari SP 275 RW, неслася пустим шосе, наче машина із майбутнього. Та швидкість в даному випадку не була для Лети лише способом досягнення пункту призначення. Швидкість завжди була її стихією, частинкою душі, чимось таким, що змушувало кожну клітинку тіла відчувати кайф.

Однак сьогодні все було геть інакше. Лета відчувала себе просто жахливо. Дівчина геть заплуталася. Вона чудово розуміла, що Джуліан зараз з Анною і від цього її серце розривалося іще сильніше… нога натиснула на газ сильніше. Машина загуділа із характерним звуком і понеслася іще швидше.

Очі Лети були приковані до дороги, але думки знаходилися геть не там.

«Ночував вдома у цієї монашки, значить! Он як! Навіщо було водити мене в ресторани, кафе та кіно, аби при першій же появі фейкової красунечки звалити до неї додому? Прокляття, та що ж ти узагалі в ній знайшов? А зрештою, твій батько ніколи не дозволить тобі бути із такою, як вона. Мій же тато ― головний лікар, чоловік із грошима і статусом. Я ― твоя ідеальна пара. Такий союз вигідний у всіх аспектах. Але ти завжди керувався внутрішніми інстинктами… ми знайомі довше, ніж усі можуть думати, я чудово тебе знаю. Та я була впевнена, що ти цінував мене більше, Хантере», ― звучало в голові у дівчини.

Тремтячими руками вона схопила телефон і набрала номер Джуліана. Там був лише автовідповідач, тож Лета швидко натиснула відповідну клавішу, аби записати голосове повідомлення:

― Хантере, я… ти вчинив підло! Ах, прокляття… ― дівчина похапцем стерла запис і почала заново: ― Передзвони мені негайно! Нам треба зустрітися!

І, кинувши телефон на сидіння поруч, дівчина повернула очі на дорогу.

Та було вже явно пізно. Вона неслася просто на людину, чиї обриси у темряві були малопомітними.

Вчасно зреагувавши за допомогою пришвидшеної реакції, як однієї із природних здібностей інфеністів, Лета різко натиснула на гальма. Та щойно перевела погляд на дорогу знову, виявилося, що там нікого немає. Однак ситуація стала фатальною іще в ту мить, коли Лета прийняла рішення різко натиснути на гальма, перебуваючи на швидкості, близькій до 250 км/год.

Буквально за долю секунди автівка перекинулася. Вона ударилася об землю безліч разів і водійка безумовно б загинула, будучи звичайною людиною…

Лета прийшла до тями не одразу. Її боліло усе тіло і навіть збільшений поріг больової чутливості, як іще одна з фішок інфеністів, не міг запобігти усім тим стражданням, що відчувала зараз дівчина. Найбільше боліло під правою ключицею. Розплющивши очі, дівчина спробувала розгледіти свої травми. Довкола було надто темно. Із правого плеча стирчав шматок металу. Звичайна людина безсумнівно загинула б уже від втрати крові, але Лета знала, що робити. Вона в ту ж секунду витягнула уламок і, роздерши свою футболку, затиснула нею рану. «Прокляття… якого біса… мені що, примарилася людина на дорозі? Ай, як же боляче!» ― звучало в її голові.

Дівчина висіла верх ногами у перекинутій і вщент розтрощеній машині, із-під капота якої йшов дим. Леті вдавалося зберігати таке положення лише завдяки паску безпеки, що утримував її в кріслі. Чекаючи, поки зупиниться кров, дівчина посунулася, аби поглянути на дорогу.

Вона очікувала побачити десь на горизонті людину без тями, адже в таких випадках мало хто втримався б у свідомості. Та й дівчина не була впевнена, що не збила пішохода.

Дорога здавалася абсолютно порожньою. Звісно, було близько п’ятої ранку, по цьому шосе почнуть їздити як мінімум через годину і то, машин буде небагато, адже це не основна дорога, по якій люди з’їжджаються в Редвілл на роботу із бічних сіл. Та все ж таки на дорозі з’явилася людина. «Це безсумнівно той чоловік!» ― Лета пригадала, що він був одягнений в таку ж куртку.

Дівчина пильно спостерігала за ним, намагаючись відволіктись від болю у своїх множинних ранах. Чоловік стояв повернутий спиною до розбитої автівки. Та в якусь мить різко повернувся і почав іти просто на неї. Обличчя його не було видно, але Лета була переконана ― усе це надто підозріло. Чоловік наближався так, наче точно не мав ніяких хороших намірів щодо нещасної жертви автомобільної аварії. Більше того, Лета вже подумала про те, що він спеціально усе це влаштував.

І вона не помилилася. Зненацька чоловік почав змінюватися. У нього із шиї виросла додаткова рука, а обличчя, тепер помітне при світлі вуличного ліхтаря, було усе в крупних швах, наче хтось пришив йому на лице додаткову шкіру, зашивши таким чином ніс та вуха повністю. На обличчі було три діри ― одна для рота, якого не було видно і дві для очей, які виблискували, наче чорні намистинки. «Трясця! Це була пастка!» ― сполохнулася Лета, намагаючись вибратися із машини. Та пасок безпеки заклинив рівнозначно із дверима, що вм’ялися всередину від ударів. Дівчина налягала на них усією вагою і зі всієї сили намагалася позбутися паска безпеки, але її сили явно було недостатньо. Інфеністи без таланту «сила» не володіли необхідними можливостями. Лета товкла двері, а вони все ніяк не піддавалися. А чоловік все наближався. Він наче робив це спеціально так повільно, аби викликати в дівчини паніку. Лета, вперше виявивши у себе здібності інфеніста, завжди була впевнена, що зможе самотужки вибратися із будь-якої пастки. Однак зараз їй довелося серйозно пошкодувати про минулу впевненість.