Глава 20. Найкращий гід по Бункеру ― Марта Айвазіс!

Глорія отямилась після кількох сотень спроб зробити це раніше. Вона була впевнена ― її безсумнівно чимось накачали, адже голова була ватною, а відчуття, що пройшла нереально велика кількість часу з тих пір, як вона провалилася у діру в підлозі власного будинку, не покидало жінку ні на мить.

Розплющивши очі, вона побачила, що знаходиться у величезному закинутому приміщенні. Одразу ж припустила ― скоріш за все, це закинутий завод, адже структура будівлі найбільше наводила саме на цю думку.

Та все було не так просто. Глорія виявила себе прив’язаною до стільця. Більше того, прив’язані у неї були не лише руки, а й тіло та ноги. Той, хто це зробив, без сумніву знав про надлюдські можливості Глорії, як інфеніста.

Жінка почала пручатись у намаганні звільнитись, мабуть, просто машинально, або ж тому, що зненацька здалеку почулись кроки.

Викрадачка з’явилася перед Глорією дуже неочікувано. Жінка встигла відмітити швидкість, із якою пересувалася незнайомка ― люди так не рухаються. Викрадачка виглядала доволі милою, як на диво. У неї була довга гривка, що майже повністю закривала голубі очі, і густе коротке темне волосся, явно з укладкою. Одягнена жінка була в темно-синє пальто і виглядала вкрай охайно, як для тієї, хто займається співпрацею із демонами.

Підійшовши до крісла із Глорією, викрадачка уважно роздивилась її, утримуючи безпечну відстань. Уеллінг продовжувала пручатись у намаганні звільнитись.

― Не намагайся, ― зронила байдужим голосом викрадачка. ― Тут немає нічого, що допомогло б тобі втекти. Я знаю про твій талант. Та зараз він тобі не допоможе.

― Якого чорта ви мене утримуєте?! Хто ви така?! ― закричала Глорія.

Незнайомка всього лиш окинула її дещо дивним поглядом і, повернувшись спиною, пішла вперед. У погляді жінки не відчувалось ні зверхності, ні презирства, ні чого-небудь іншого. Він був порожнім. Наче вона узагалі нічого не відчувала, дивлячись на зв’язану жінку.

― Хто ви в біса така?! ― закричала іще раз Уеллінг.

Тоді незнайомка зупинилась і, повільно обертаючись, рушила назад до крісла із Глорією. Коли вона поверталась, можна було всього лиш на секунду помітити обриси таланту на її шиї, ретельно прикритій вишуканим шарфом. Вона моментально підійшла до Глорії, наче пропливши по повітрю і, опинившись дуже близько, поглянула їй в очі. Зблизька незнайомка здавалася не такою молодою, як здалеку. Ідеальний макіяж не міг приховати зморшок навколо очей. Та все ж, гріх не відмітити, жінка ця володіла надзвичайною красою.

― Тобі не варто знати моє ім’я, ― зронила жінка, не відриваючи погляду від Глорії. ― Та я безсумнівно та, кого тобі варто боятись.

― Ти інфеніст?! ― Глорія також зберігала зоровий контакт із незнайомкою.

― Хм, ― озвалась жінка, відійшовши дещо назад. ― А ти спостережлива.

Повернувшись знову, незнайомка єхидно всміхнулась. Коли вона зареготала потойбічним сміхом, Глорія шокувалась іще більше. «Як це можливо?.. інфеністи нечутливі до демонів, вони не можуть вселятися в наші тіла!» ― крутилось в голові жінки, але факт залишався фактом… щойно вона на власні очі переконалась у протилежному.

***

Джеймі та Лета повернулися на вечірку до всіх, вдосталь насолодившись компанією один одного на кухні. Втішений хлопець, посміхаючись від вуха до вуха, танцював із якими пацанами під дивну музику, яку не кожен би захотів слухати. Але в будинку була повна купа людей, які просто обожнювали такі пісні. Лета не входила в їх число. Вона прийшла сюди лише заради Джеймі. Та зараз змушена була стояти осторонь, спостерігаючи, як відривається молодший брат Анни. Дівчина дістала телефон і стала гортати стрічку в Instagram. Це доволі швидко їй набридло, тож вона відкрила свої stories і взяла передивлятися, хто ж їх подивився. Вона робила це не просто так. Та, зрештою, ніхто не робить це просто так. Лета шукала у списку того, заради кого узагалі було знято те фото. Іще раз спрямувавши погляд на танцюючих хлопців, Лета побачила Джеймі і знову опустила очі в телефон. Дівчина виглядала дещо напруженою.

― А що ти дивишся? ― Джеймі з’явився позаду неї настільки неочікувано, що Лета аж підскочила від переляку. ― Опа, а це не Джуліан-Підгузки-XXL? ― зареготав хлопець, помітивши у списку тих, хто переглянув stories аккаунт під нікнеймом @hunter.king. ― Ніфіга собі, ви погляньте, як він підписався. Король. Ага, звичайно.

Лета спохмурніла.

― Чо-орт, ― протягнув Джеймі. ― Значить, ти мене використала!

Дівчина нічого не сказала, лише спрямувала погляд вниз. Уеллінг виглядав шокованим і достатньо п’яним, аби сказати якусь дурницю.

― Невже ти також втюрилась в нього? ― засміявся Джеймі. На секунду він немовби завис, очікуючи реакції Лети. Вона не говорила ні слова і погляд був відведений кудись вбік. ― Що ж ви в ньому знайшли? Тип із завищеною самооцінкою та й годі. Та ти б краще так не побивалась. Він ночував в нас вдома. Сумніваюсь, що між ними з моєю сестричкою нічого немає.

Лета зненацька здригнулася і спохмурніла ще більше.

― Ясно. Я второпав,― його голос моментально став серйозним.

― Джеймі, зачекай! ― крикнула Лета, але було уже пізно ― хлопець вибіг із будинку.

Дівчина пробігла пару метрів, а тоді зупинилася поруч із входом в будинок із вечіркою. Дістала телефон, відкрила діалог із Джуліаном. Немає нових повідомлень. «От і навіщо він питав, з ким я?! Невже його взагалі не зачепило те stories? Невже я справді така жалюгідна…» ― прозвучало в голові дівчини і, вкрай розчарувавшись, вона опустилась на бордюр.