Глава 17. Небажаний гість прийде вночі до тебе додому і забере те, що тобі дороге.

Анна й Джуліан сиділи у парку неподалік від будинку дівчини, коли вже остаточно стемніло. Вони були тут одні. Анна перебувала в такому шоці від усього, що відбулося, що навіть боялася подивитися на Джуліана. «Він урятував мене вдруге… цього разу від інфеніста, із силою якого мало хто може позмагатися… він… далеко не такий, як я думала раніше», ― промайнуло в голові дівчини, коли вона дивилася на свої руки, сидячи на лавочці поруч із хлопцем.

― То ти взагалі збираєшся мені розповісти, що це ще за інфеніст такий? ― першим подав голос Хантер.

― У Нейта така ж татушка, як у тебе, ― озвалася Анна. ― Це талант «сила».

― Я знаю.

― Знаєш? ― поглянула на нього дівчина.

― Ця штука з’явилася на мені близько місяця тому. Я дізнався, що воно надає надлюдську силу, коли ненароком підняв свою машину у спробі поміняти пробите колесо.

Анна розсміялася. Це було раптово як для неї, так і для Джуліана.

― А ти? У тебе така ж штука? Це тому ти знущалася з мене з тими папками у лікарні?

― Ні, ― заперечила Анна. ― У всіх інфеністів просто більша сила, ніж в людей. Ми швидші, сильніші, витриваліші. Але сумніваюся, що зможу підняти машину. У мене талант «чутливість». Я бачу далі, ніж звичайні люди і чую те, що не мала б чути… ― дівчина сконцентрувалась. ― Ось ці двоє говорять про те, що пора перестати їсти швидку їжу і сісти на рослинну дієту, ― показала вона на двох жирних тітоньок, що йшли по тротуару в метрах двадцяти від лавки, на якій сиділи вони з Джуліаном.

― Неймовірно! Хоч ти й могла це придумати, тільки поглянувши на них, ― зіронізував Хантер. А тоді сказав: ― То ви щось типу супергероїв? Вдень звичайні люди, а вночі борці із бандюгами? Але якого біса така назва… що це ще за «інфеніст»… пф…

Анна розповіла Джуліанові усе, що колись розповідав їй Адам.

― Значить, тоді, коли ти була п’яна в трубу і коли той придурок намагався тебе лапати… чорт, він що, злякався, побачивши мою татушку? ― пхикнув Джуліан.

Анна вирячила очі. Вона була неготова згадувати ту ніч…

― Точно злякався! Я ще подумав ― що таке? Він же був досить сильним навіть для мене із такою то силушкою… але втік, піджавши хвіст!

― Джуліане, я… ― знітилась Анна. ― Пробач, що я іноді зривалася на тебе… я була неправа. В ту ніч ти…

― Я знаю, ― всміхнувся хлопець, неочікувано торкнувшись пальцем її рота. Анна остовпіла. Але якусь мить вони сиділи так, не рухаючись. Джуліан дивився в її світло-голубі очі, застигнувши. Анна навіть не кліпала. ― Ой, це не те, що б… ― зашарівся він. ― То що, виходить, ми тепер повинні піти в той Бункер і приєднатися до решти інфе… інфеністів і боротися з демонами? ― миттєво поміняв тему хлопець.

― Ну, я… я розповім тобі одну історію… ти будеш шокований, ― промовила Анна й розповіла усе про те, як Адам намагався вплинути на її рішення, як домовився із демоном і послав його в її будинок.

― От клятий гад! ― насупився Хантер. ― Ось чому ти тоді плакала. Прокляття, чому тебе оточують одні йолопи?

― Я теж частенько задаюсь цим питанням, ― знизила плечима Анна.

― Але це так безглуздо! Ти йому довіряла, а він послав демона в твій дім! А цей Нейт… монашка… пф. Якого чорта вони думають, що можуть осуджувати тебе за твій вибір?

«Ого, я не думала, що він зреагує саме так. Якась частинка мене була переконана, що він підтримає їхню позицію, але… цей хлопець дивує мене з кожним разом все більше і більше», ― майнуло в голові Анни. «Але чому… чому моє серце щоразу так стискається і починає битись швидше, щойно я чую подібні слова від нього…»

― Джуліане, я… я була впевнена, що ти не підтримаєш мене.

― Ей, я тобі вже мільйон разів говорив, що ненавиджу своє ім’я! Я Хантер, ясно?! ― випалив хлопець обуреним голосом. При цьому здавався страшенно харизматичним. ― Чого б це мені тебе не підтримувати? Іскорко, я в такому ж положенні! Та й більше того, я усе життя прожив, постійно уникаючи наказів батька…

― Розумієш, я все думала про це. Бути монашкою не вихід насправді. Але і жити за їхніми законами я не зможу. Вони суперечать самі собі! Вони убивають людей, Джуліане! Я не можу боротися пліч-о-пліч з такими людьми! Якщо я й приєднаюся до їхньої общини, то ніколи… ніколи не підкорятимусь таким безглуздим правилам! Ця жінка в туалеті… упевнена, її можна було врятувати! Звичайно, простіше убити… але я думаю, що якщо підібрати правильну пропорцію нашої плазми, можна вилікувати навіть найсильніший міазм! Так, демонів багато, але хто сказав, що буде легко? Я ― студент-медик, за два роки я закінчу медичну школу й піду в інтернатуру… мене вчили лікувати людей, а не убивати! ― випалила Анна.

Хантер дивився на неї вкрай ошелешено і лише по закінченню її слів відвів погляд.

― Твоя мама… мені здається, вона думала так само, ― кинув він.

Ці слова настільки сполохнули Анну, що вона зірвалася з місця.

― Куди ти?! ― закричав хлопець.

― Мама! ― вигукнула Анна, направляючись в сторону дому. Джуліан біг за нею. ― Ти маєш рацію! Вона обрала спосіб життя монашки тільки тому, що також не змогла змиритися із їхніми законами!