Глава 16. Монашка.

― Анно, я відчуваю себе обманутою, ― говорила Кетрін, коли вони сиділи у неї на кухні й пили чай з ромашкою. ― Я ніколи не думала, що піддаюся гіпнозу… все вийшло так жахливо! Я не мала на меті щось від тебе приховувати! І… я не дивилась той запис. Точніше, абсолютно не пам’ятаю, що там було.

― Ти не винна, Кет, ― всміхнулась Анна. Було добре помітно, що посмішка силувана. ― Це все обставини. Все склалось проти мене.

― То що ж було? Ти дізналась усе, що хотіла?

― Так і… я розчарувалась в одній людині, ― прошепотіла Анна, зітхнувши. ― Я вважала його ідеальним. Та він виявився кретином. Останнім кретином! Та як він тільки міг таке влаштувати?! Це так дивно, Кет! Хлопець, якого я вважала останньою падлюкою, захистив мене від маніяка. Я не пам’ятала нічого з тієї ночі, бо була дуже п’яна. А він, виявляється, весь час сидів в машині поруч із моїм домом і чекав, коли я повернуся. А тоді, побачивши, як цей гад лапає мене…

― Він побив його? ― із захопленням запитала Кетрін.

― Він бив його до нестями. Бив так, що кров летіла навсібіч… а хлопець, в якого я була закохана по вуха, виявився кретином. Та навіщо тільки він усе це затіяв?! Навіщо твердив мені про важливість усього, коли сам…

― То, виходить, цей кретин хотів, аби ти не дізналась, як тамтой хлопець тебе врятував? От жалюгідний! Це жахливий спосіб привернути до себе увагу дівчини! ― вилаялася Кетрін.

«От тільки… чого насправді хоче Адам?»

― Роб був таким же, ― зронила Анна через якийсь час. ― Він здавався милим і чудовим, допоки не виявилося, що він спав із половиною школи. От скажи, Кет, чому навколо мене одні йолопи?

― Тобі просто не пощастило із Робом. Але цей хлопець… ви ж навіть не почали зустрічатись. Тож думаю, все не так погано. Ну, я про те, що ти дізналася про усе зараз, а не потім, коли встигла б полюбити його.

― Мабуть, ти маєш рацію, ― зітхнула Анна.

«Та зараз все набагато важче, адже окрім звичайної драми із стосунками мене очікують проблеми значно гірші й небезпечніші».

― Ти ж не проти, якщо я заночую в тебе? ― раптом запитала дівчина, згадуючи, що вдома її чекає мама, а вона зовсім не мала настрою знову повертатися до всього.

***

― Потрібно віднести одні документи до головної медсестри, ― говорила професорка Рінне. ― Робота така собі, займе чимало часу, тож, я б хотіла, аби цим зайнявся хтось такий, як… ― замислилась вона, дивлячись на студентів. ― Е ні, ви, Віолетто, потрібні мені тут. Так само, як і міс Бенсон. О, Джуліане, гадаю, ви зможете це зробити.

І віддала йому цілий стос папок із твердими обкладинками.

― Це ще не все, ― сказала Рінне, беручи зі столу іще папки. ― Містере Шамберлейн, це для вас.

Адам похнюпився. Та в ту ж мить Анна, котра весь час стояла мовчки, вискочила й скрикнула:

― Я візьму! ― і схопила купу папок, які, здавалося б, мали просто повалити тендітну дівчину своєю вагою. Але вона взяла їх з легкістю.

― О, ― із деяким здивуванням в голосі кинула Рінне. ― Чудово. Решта ― за мною.

Професорка із рештою студентів вийшла з ординаторської, а Джуліан здивовано поглянув на Анну.

― Чого це ти викликалася піти зі мною? ― запитав він, коли вони ішли до ліфтів.

― Я… е-е… ― в голові Анни літали різні думки. ― Я подумала, що ви з Адамом захочете розірвати один одного, якщо залишитесь наодинці.

«Адам інфеніст, а отже, сильніший… сумніваюсь, що у справжній сутичці в Джуліана були б шанси», ― подумала дівчина, натискаючи кнопку ліфта. При цьому їй вдавалося утримувати стос папок в одній руці.

― Ей, давай сюди, ― пробурмотів Джуліан, намагаючись забрати в неї половину папок, але Анна відскочила так швидко, що вони ледь не звалилися на підлогу.

― Мені неважко, чесно, ― заусміхалась Анна.

― Що за чортівня? Цей ліфт взагалі буде їхати? ― пробурмотів чоловік перед ними.

― Кажуть, там в хірургічному щось сталося. Хтось застряг, чи що, ― сказала прибиральниця, що проходила повз.

― О, чудово, тепер ще й пішки доведеться йти…

Джуліан рушив до сходової клітки за тим чоловіком, але перед тим, як спускатись, висунув руку перед Анною.

― Що? ― бовкнула вона, насупившись.

― Боюся, що ти звалишся разом із тими папками. Давай мені частину, ― наполягав хлопець.

«Що це він став таким джентльменом? Я думала, він тільки за посміятися з того, як я падаю», ― подумала дівчина. Вона справді не мала наміру віддавати йому папки, але тоді згадала, що казав Адам раніше. «Він хоч і кретин, бо домовлявся із демоном… але він був правий на рахунок безпеки. Я не повинна видавати себе», ― майнуло в голові дівчини й вона віддала Джуліанові кілька папок.

― Що ж ти за дівчина така, ― бурмотів хлопець, спускаючись позаду неї. ― Силачку якусь з себе видаєш, а насправді аж прогинаєшся під тими папками. Пф…

― Джуліане… ― раптом пробурмотіла Анна, коли вони спустились на кілька поверхів. Дівчина зупинилася і відвела кудись погляд.