Глава 10. Троє в клубі.

Макс пробирався крізь натовп п’яних і танцюючих людей без абсолютних труднощів. Його було важко помітити при миганні прожекторів ― таким вже проворним виявився чоловік.

В якусь певну мить він зупинився й став роззиратися по людях довкола, ніби шукаючи когось.

Усі кайфували від музики і не помічали його пильного погляду. Тоді чоловік підійшов ззаду до якоїсь із дівчат і ніжно торкнувся її талії. Та, схоже, була геть не проти. Її очі лиш раз мелькнули в його сторону, окинувши вивчаючим поглядом, а тоді дівчина сама притиснулась до його грудей. Мигнуло світло і вони вже цілувалися, пританцьовуючи.

Але не це було головною ціллю Макса. При поцілунку чоловік так сильно присмоктувався до блондинки, що навіть виникало враження, ніби він буквально хоче висмоктати із неї життя.

Дівчина стала відчувати себе помітно гірше ― ноги підкошувалися, голова крутилася, все довкола здавалося мутним, як в тумані, але Макс міцно тримав її за талію, не дозволяючи впасти.

Ніхто і гадки не мав, чим насправді займається чоловік. Та навіть ті, що танцювали поруч ні про що не здогадувалися ― усе виглядало так, наче ці двоє просто дуже пристрасно цілуються.

***

Анна уже змучилась чекати. Звучали такі драйвові пісні, а вона мусила сидіти тут поруч із своїм телефоном на зарядці. «Де ж цей Макс? Куди його понесло?» ― дівчина знайшла на барній стійці його телефон, тому була впевнена в тому, що чоловік досі в барі. «Ну він же не залишив свою мобілу! Такий дорожезний телефон не залишають а барі, якщо хочуть звалити від дівчини», ― подумала вона, крутячи його телефон в руці. Озирнулася ― усі танцюють, а Макса все ніде не видно.

― Бармен, давайте краще мені текілу, ― пробелькотала Анна, розчарувавшись, що Макс таки справді її кинув.

Бармен швидко зробив випивку і Анна проковтнула усе за раз. Тоді знову почала дивитись на танцюючий натовп. Але цього разу там були не лише однотонні мерехтливі тіла, а й три особи, котрі прийшли сюди явно не просто подриґати дупами. Незважаючи на швидкий вплив алкоголю на ще не протверезілий організм, Анна доволі чітко встигла зафіксувати у пам’яті їхні образи.

Особливо в трійці вирізнялася дівчина із надзвичайно красивим світлим волоссям, заплетеним у косу. Її врода була помітна навіть здалеку ― дівчина мала неймовірну фігуру і прекрасне обличчя. Великі виразні карі очі додавали блондинці шарму, якого явно бракувало усім світлоголовим дівчатам, що їх особисто знала Анна. Одягнена дівчина була у все шкіряне ― штани, ботфорти і коротку байкерську куртку, під якою виднівся топ, який ледь накривав великі груди. На руках у неї були байкерські рукавиці.

Поруч із нею ішов молодий хлопець надзвичайної вроди ― він мав дещо довге хвилясте волосся, що частково закривало неймовірне обличчя із чітко вираженими скулами. Був міцної тілобудови і мав на собі також байкерську шкірянку і подібні штани. Обличчя хлопця одразу видавало його сутність ― егоїстичний пафосний чувак, що просто обожнює виглядати крутим в очах оточуючих. Так само виглядала і його супутниця-блондинка.

А от третій учасник загадкової трійці майже не вписувався в компанію ― він був одягнений у чорну замшеву куртку, звичайні темні джинси, а обличчя здавалось зовсім невинним. Мав чорне, як смола, волосся і невеликі темні очі.

Незнайомці ефектно пройшли в натовп і буквально за мить зникли з поля зору Анни. Однак дівчина встигла чітко запам’ятати образи кожного з них і навіть взялася їх аналізувати, щойно трійця розчинилася посеред танцполу.

Анна потягнулася до своєї випивки, якої вже не залишилося і раптово в її голові знову чітко виникли образи тих трьох осіб. Та не їхня лиця, а тату, що були присутні на тілі кожного з них. В темноволосого хлопця на тильній стороні лівої кисті, в блондинки на животі, а в хлопця із хвилястим розкуйовдженим волоссям на правому передпліччі…

«Десь я вже бачила такі знаки… невже… таланти?» ― прозвучало в голові Анни і в ту ж мить, хтозна-звідки, поруч виник Макс. Вигляд у нього явно був збентежений.

― Анно, ― він узяв із її рук свій телефон, похапцем вийняв зарядку із телефону дівчини і схопив її за руку. ― Ми ідемо.

― Де ти був? Я тебе так довго чекала… ― язик Анни помітно заплітався.

Однак він уже тягнув її до виходу.

― Що? Ні, я не хочу ще додому, ні… Максе…

― Анно, нам уже час іти… ― приговорював чоловік, нервово роззираючись по людях, повз яких вони проходили, ніби боячись зіткнутись із кимось конкретним.

― Ні! ― крикнула Анна, щойно вони вийшли із зали з музикою і почали нормально один одного чути. ― Я іще не достатньо натанцювалась!

― Ти знову взяла собі випивку, ― закотив очі Макс. ― Ходімо, я відвезу тебе додому.

― Ні… я не хочу, ні… ― язик Анни конкретно заплітався і все перед очима пливло, тож Макс просто взяв її на руки і заніс в авто.

За мить вони уже їхали по місту. Анна була явно не в стані, аби про щось роздумувати, а от Макс навпаки здавався надто стривоженим.

― Де твій дім? Їдемо туди зараз же.

― Але моя машина… ― згадала дівчина. Її очі поступово заплющувалися.

― Завтра забереш її!