Глава 9. Викриття істини. Частина друга.

Із дещо двоякими відчуттями Анна повернулася додому. Усередині нікого не було ― мама іще на роботі, а Джеймі залишив записку на холодильнику, що він пішов на тусовку із друзями. Анна зняла із себе верхній одяг і, наливши собі стакан води, сіла за стіл у кухні.

«Я очікувала, що Адам прояснить мені все. А отримала кучу інформації, яку абсолютно неможливо зліпити докупи! Виявляється, весь цей час в темряві скривалися загадкові інфеністи, що захищали людство від породжень зла ― міазмів. Прекрасно! Мабуть, кращою новиною було б дізнатися, що я вампір», ― зітхнула Анна, спорожнивши склянку. «Адам не сказав нічого про те, як боротися із цими міазмами і не дав розповісти про випадок у лікарні. Трясця, а то ж був демон! Він казав, що злі духи та скверна ― слабаки… то була натуральна віспа, могутня інфекція… усе вказує на те, що та потвора вижила після того, як Джуліан запустив у неї скальпель… прокляття, Джуліан!» ― згадавши про хлопця, Анна миттю дістала телефон і відкрила чат із ним.

Там було більше двадцяти повідомлень із натяками на те, що Хантер випотрошить її і всіх, кого вона знала, якщо вона зараз же не явиться в ресторан. «Що? Але ж я… я писала, що не прийду!» ― Анна похапцем прогортала усі ці повідомлення й наткнулась на своє. «Не надіслано», ― писало збоку.

Швидко заховавши телефон у кишеню, дівчина вилетіла з будинку й сіла в авто. Вже хотіла рушати, як замислилась. «Е ні, мені слід думати зараз зовсім про інше! На мене стільки усього звалилося… Адам нічого мені не прояснив! Слід їхати в ліс Уортон».

***

Доїхавши до перехрестя, одна із доріг з якого вела в ліс, а інша назад в центр, Анна зупинила машину. Дорога була абсолютно порожньою і лише світлофор поступово змінював кольори, відбиваючись у вікні автомобіля. «Якщо я поїду туди, назад шляху не буде. Я надто мало знаю про цей світ, аби просто так дозволити собі увійти в нього», ― подумала дівчина й скерувала авто назад в центр.

Орієнтуючись по карті, Анна дісталася ресторану, в якому мала зустрітись із Хантером. Вона не очікувала застати його тут і думала про те, що просто замовить собі чогось випити й посидить в гордій самотності.

Та Хантер і далі сидів за столом. Побачивши її, він кинув дещо насуплений погляд і зіскочив з місця.

― Ага, прийшла таки. І що, совість замучила, чи ти з жалості? ― випалив він.

― Що? ― прошепотіла Анна, опускаючись на стілець.

― Знаєш, ти могла б і далі сидіти з Шамберлейном. Просто існує така штука, як СМС, ― Хантер здавався вкрай обуреним.

― Але я писала тобі! ― скрикнула Анна, в ту ж мить полізши в кишеню, аби дістати телефон й довести, що повідомлення не надіслалось. ― В мене щось з Інтернетом! Воно не надіслало! Зараз я покажу!

― Не треба мені нічого доводити, Іскорко, ― холодно сказав Хантер. ― Я був про тебе іншої думки.

― Але ж я тут! Я прийшла! Як і обіцяла!

― Через дві години після назначеного часу, ― показово помахав золоти годинником на руці Джуліан. ― Лета сказала мені, що ти була із Шамберлейном. Не потрібно було приходити тільки через почуття боргу переді мною.

― Боргу? Що? Джуліане, що ти таке верзеш? ― шокувалася Анна.

― Можеш випити капучино, ― показав на чашку на столі Хантер. ― Щось інше замовляти я б тобі не радив. Не потягнеш оплатити, ― розвів руками хлопець й зник швидше, ніж очікувала Анна.

Дівчина шоковано дивилася йому вслід. «Ну ось. Це саме те, чого я мала очікувати. Він все такий же егоїстичний придурок. Дарма я сподівалася на щось інше. А в принципі, тут доволі непогано», ― Анна роздивилася довкола. Ресторан здавався магічним. За мить підійшла офіціантка й Анна вирішила замовити собі випивку.

За першою склянкою вина дівчина роздумувала над тим, що дізналася від Адама. «І це все? Він просто взяв розповів мені усе, а далі «роби, як хочеш»?! Нарозповідав мені тут всяких дитячих казок про мисливців за демонами і забрався геть! Чудово! Розбирайся мол сама! Та якби знала, що він належить до числа тих, хто страждає масовим психозом, ні за що не пішла б на ту зустріч! Але ж якого біса він такий красавчик?!» ― подумавши про це, Анна попросила офіціанта налити іще вина. За якийсь час негативні думки наче рукою зняло і дівчина поглянула на ситуацію з іншого боку. «А все ж, це доволі прикольно. У мене посилився слух і… нюх, здається, також. А ще мені не доведеться ближчим часом купувати лінзи», ― думаючи про це, Анна вдивлялася в парочку, що сиділа за столом в кількох метрах від неї. Вона бачила усе ― від тексту на телефоні хлопця до детального дизайну сережок дівчини. Окрім того, прекрасно чула запах їжі, яку вони замовили і могла розрізнити, що саме є компонентами цього прекрасного аромату. Пізніше, коли пляшка вина закінчилась, на Анну знову налетів сум. Вона відчувала себе такою пригніченою, що ледь не почала ридати. Вже думала подзвонити Адамові й висказати усе своє «фе» з приводу його незавершеного введення її в курс боротьби із демонами, які, як виявилося, заражають людей з допомогою інфекцій, а не тупо вселяються в них, як заведено у фільмах жахів.

«Ні, цей світ не для мене. У мене й так вистачає проблем і бути супергероєм по ночах в їх число не входить», ― вирішила дівчина й підвелася з-за столу. Вона хотіла піти оплатити рахунок, та зовсім не прорахувала той факт, що випила цілу пляшку вина самотужки. Ноги підкосилися і дівчина вже б упала, якби вчасно не схопилася за стіну. Люди здивовано дивились на неї і перешіптувалися, але Анна не бачила далі витягнутої руки, незважаючи на свої недавно виявлені надздібності.