Глава 6. Тобі слід почати хвилюватися.

Ребекка лежала на величезному двоспальному ліжку у своїй кімнаті й дивилася серіал «Друзі», коли на її телефон прийшло сповіщення. Дівчина машинально взяла гаджет до рук і… її посмішка миттю зникла із задоволеного серіалом обличчя. То було повідомлення від Анни.

У голові Бек одразу ж сплили події, що трапились того вечора поруч із лікарнею Редвілл. Бек уже збиралася виходити і кинула крізь вікно зовсім таки не зосереджений погляд, як ото роблять усі, коли проходять повз, але того разу в її поле зору потрапила дівчина, що похапцем вибігала із лікарні. «Анна?» ― подумала Бенсон, придивляючись до постаті. Дівчина із довгим прямим волоссям, зібраним у кінський хвіст, рвонула до автівки, що стояла на майже порожній парковці, вид на яку відкривався із вікна, що поруч із ним стояла Ребекка. «Що це на ній? Захисний костюм?» ― дивувалась дівчина, слідкуючи за подругою. Анна миттю сіла в авто й поїхала геть, а в ту ж мить із лікарні вибіг Хантер й побіг слідом, намагаючись її наздогнати, та згодом здався, повернувся до свого авто і також зник.

Згадавши ці події, Ребекка підвелася із ліжка і, не ставлячи серіал на паузу, підійшла до вікна із телефоном в руках. «Он як. Кажеш, я не бажаю слухати тебе Анно. Та я б з радістю! Але ти спершу визнай, що кайфуєш від того, як за тобою бігають хлопці!» ― пхикнула Ребекка і, відклавши телефон на підвіконник, повернулась до серіалу.

***

Вирішивши не робити поспішних дій, Анна задумалась. Аж тоді зрозуміла, що іще недавно вона була в інфекційному відділенні особливо небезпечних зарáз і досі не вимила руки! Вимившись в душі, дівчина повернулась у кімнату й взялася шукати інформацію в Інтернеті про все, що відбулось.

«І так, я взагалі не впевнена що бачила. Це були галюцинації чи… реальність?»

Швидко почала набирати на клавіатурі. «Галюцинації ― які бувають і чому? Галюцинації частіше за все бувають в разі психічних захворювань, однак можуть спостерігатися й після прийому певних ліків. Це можуть бути образи, предмети, події і навіть цілі сюжети».

«О, так! Так, то був сюжет! Однозначно. Але…»

«В принципі, людина здатна відрізняти галюцинації від реальності. Варто лиш впевнитися, чи дійсно це відбувається з вами. Для цього потрібно спробувати увійти в безпосередній контакт із тим, що відбувається. Наприклад, якщо вам здається, що у вашому будинку пожежа ― погляньте на свою шкіру ― при галюцинаціях ви не будете бачити опіків і не відчуватимете болю. Спробуйте налагодити мовний контакт із галюцинацією ― зазвичай вони не говіркі, адже являються плодом вашої уяви».

«Я це все й так знаю з курсу психіатрії! Чорт… це було таким реальним… мені слід шукати не так…»

«Чорний густий дим». Спочатку на такий запит вибивало картинки із зображенням диму, різний дим із коминів, вихлопні гази… усіляка маячня. Але коли Анна додала іще одне слово у пошуковий запит, з’явились більш потрібні результати. «Чорний дим у міфології зазвичай трактують, як облік демонів у світі живих. Не маючи можливості вселитися в людське тіло, вони існують у формі чорного диму».

«Маячня це все! Немає ніякого зв’язку між демонами і натуральною віспою! Я або хвора, або про це просто не слід читати в Інтернеті. Все ж таки, у фільмах такі пошуки нічого не приносять», ― подумала Анна і в ту ж мить у кімнату хтось зайшов.

― А, то ти вже є, ― протягнув Джеймі лінивим голосом, підходячи. Анна аж заціпеніла, бо їй вже здалося, що той монстр повернувся. ― О, що гуглиш? Опа! Демони! Ха-ха, сестричко, що, міфологією цікавишся? Медичні статті вже не актуально читати?

Анна миттю закрила ноутбук.

― Чого ти хотів? ― кинула невдоволено.

― Мама дзвонила ― буде вдома за дві години. Питалась, чому ти не береш трубки. Я сказав, що ти в лікарні.

Анна кивнула і Джеймі вже зібрався йти, як раптом щось спонукало дівчину сказати наступне:

― Стій, Джеймі, ― дівчина зупинила хлопця якраз тоді, коли він вже схопився за дверну ручку, аби вийти із кімнати. ― Давай влаштуємо сюрприз для мами. Вимиємо кухню і приготуємо їсти.

«Так, відволіктися ― буде чудовою ідеєю», ― прозвучало в голові Анни.

Джеймі дещо здивувався.

― Дивно чути це від тебе, але окей. Пішли.

Через якийсь час між сестрою і братом запанувала така гармонія, якої Анна не очікувала відчути уже давно. Включивши музику, вони вимили всю кухню і взялися за приготування вечері. Неймовірний аромат печеної картоплі вмить заполонив кухню і вітальню, а брат із сестрою далі продовжували танцювати й бешкетувати, відриваючись на повну.

Плейлист Анни був неперевершеним ― кожна із пісень викликала непереборне бажання танцювати, чим брат із сестрою займались останок часу до прибуття матері.

― А ти непогано рухаєшся, Джеймі! ― оцінила Анна, танцюючи.

― Точно краще, ніж ти!

― Ах іди сюди, я тебе зараз пришльопну! ― завелася дівчина й кинулася до брата.

Джеймі пробігав якраз поряд із столом на кухні, де заряджався телефон Анни й почув звук сповіщення. Це одразу ж зацікавило бешкетника й він схопив телефон, аби прочитати, що ж написали сестрі, при цьому задоволено всміхаючись, ніби щойно вирив під своїм будинком алмази.