Глава 3. Перші здивування.

***

Робота із Рінне виявилася набагато спокійнішою і Анна наче не відчувала ніякого негативу від присутності поруч із Хантером. Так, він її дратував, але за те в присутності професорки не наважувався що-небудь утнути. О шостій вечора Рінне зібрала усіх перед ординаторською. Поки вона розмовляла по телефону із пацієнтом, Ребекка підійшла до Анни й запитала:

― Ти підвезеш мене сьогодні? Чарлі затримається на роботі, а я так не хочу чекати автобус.

Анна кивнула. Вона старалась не дивитися на Хантера, аби уникнути його тупих поглядів. Натомість Ребекка дивилася просто на Лету й Адама, котрі перешіптувалися про щось вкрай важливе.

― Слухай, ― прошепотіла Бек Анні. ― Ти чуєш, про що ці двоє там говорять?

Анну вмить зацікавило питання Ребекки і вона прислухалася. Адам й Лета знаходилися в метрах п’яти від них і говорили геть шепітною мовою, але Анна чула майже кожнісіньке слово…

― Ти все владнав? Точно? ― запитувала Лета.

― Повністю. Проблем не було. Можеш докласти Áдлерам. Я сьогодні не прийду.

― Якась маячня, ― прошепотіла Анна до Бек. ― Нічого незрозуміло. 

Неочікувано Рінне закінчила телефонну розмову й сказала:

― Що ж, на сьогодні для вас все. Сподіваюся, перший день практики вам запам’ятається, ― на цьому моменті вона подивилась прямо в очі Анні від чого в тої ледь серце не зупинилось. ― Повторіть гарненько вдома дитячі інфекції, адже завтра ми працюватимемо саме в цьому крилі нашого відділення.

Зрадівши закінченню дня, Анна швиденько попрощалася із Адамом і, не чекаючи поки Хантер знайде до чого придертися, втекла до Ребекки, котра вже чекала її на виході із лікарні.

― Це був такий довгий і важкий день! ― видихнула дівчина, коли вони разом ішли на паркінг.

― Ти і гадки не маєш, що я дізналася, Анно Уеллінг, ― вкрай захоплюючим тоном промовила Ребекка, коли вони вже сиділи в машині Анни. ― Наша Лета ― донька головного лікаря і це дає їй чимало блатів…

― Серйозно? А як ти… ах, точно! Бо Чень ― головний лікар! І як я зразу не подумала?

― Ну, в тебе були дещо інші проблеми, аніж думати про це. А я провела із Летою весь день і… якщо Рінне не збирається давати їй спуску, то це добре, а от Лейден… ти уявляєш, він сказав, що в мене каракулі, а не температурна крива!

«Теж мені проблеми. Мені б от якось здихатися Хантера у своєму житті, а вона мені за доньку головного лікаря», ― подумала Анна і, завівши двигун, скерувала авто на головну дорогу.

― Слухай, давай завтра після практики до мене? Подивимось фільм, поїмо чипсів… вип’ємо чого-небудь. Як в старі добрі часи, ― запропонувала Бек, коли вони уже проїхали центр міста і направились в передмістя, де і жили майже по сусідству.

― Поглянемо, як пройде завтрашній день…

― Ну ж бо, не ламайся, подруго! ― наполягала Бек. ― Коли ми востаннє так сиділи? Нам стільки всього потрібно обговорити…

― Знаєш, ― сказала Анна, коли вони уже приїхали до її будинку. ― Сьогодні вночі мені наснився такий дурний сон. Наче я вилізла із води, ба ні, із якогось жабуриння недалеко від Редвілла. А потім мене ледь не збила вантажівка із надписом «прокинься!»

Бек замислилась всього лиш на секунду.

― Ти хоча б вибралась із цього жабуриння. А я, здається, і далі продовжую бовтатися у прірві відсутності особистого життя.

― Ти це про що, Бек? ― здивовано поглянула на неї Анна.

― Як це про що? На тебе запали одразу двоє хлопців!

― Ти серйозно? Один із них тотальний придурок, і я дико сумніваюся, що це можна описати словом «запав». Йому просто в кайф знущатися із мене!

― Анно, це і називається «запав»! Він проявляє до тебе увагу!

― Секундочку… ― підозріло придивилася до подруги Анна. ― Невже це… ти заздриш, Бек? Серйозно?! Та ти гадки не маєш, як мені було! Через нього я ледь не втратила можливість…

― Гаразд, все… все, пробач, Анно. Пробач, ― заметушилася Ребекка, винувато дивлячись на Уеллінг. ― Це така дурня говорити тобі таке. Я геть не подумала.

Анна обміряла Ребекку неоднозначним поглядом.

― То що, тусуємось завтра в мене? ― не вгавала Бек.

― Я подумаю, ― мовила Анна і поглядом показала подрузі на двері.

***

Зайшовши додому, Анна одразу ж впала в ліжко. Втома була страшенна. День виявився важчим, ніж вона думала. Зрештою повалявшись в ліжку годинку, дівчина спустилася на перший поверх, аби приготували що-небудь на вечерю. Джеймі почув запах свіжоприготовленої вечері й миттю опинився на кухні.

― О, невже моя сестра готує! ― здивовано протягнув він. ― Що це, що це?

― Запечений лосось, ― кинула Анна. ― Ти був в школі?

― Звича-айно, був! ― крикнув хлопець, дістаючи із шафи тарілки.

Анна миттю окинула його підозрілим поглядом.

― Джеймі, ― строго сказала дівчина. ― Поглянь мені в очі і скажи, що був сьогодні в школі.

― Ну, добре, я не ходив! То й що! Свого часу ти також прогулювала! ― відрубав хлопець.

― Але ж я просила піти, Джеймі! Невже так важко було просто послухати?

― А чому я повинен тебе слухати? Ти ― не мама. Вона у від’їзді, тож я роблю, що забажаю.

― Що?! ― отетеріла Анна. ― Ану підійди.

Хлопець і кроку не ступив.

― Підійди негайно! ― крикнула дівчина.

Та раптом погляд наче затуманився. Анна моргнула і перед нею замість брата вже стояв Хантер із своєю фірмовою усмішкою в один бік і вкрай харизматичним поглядом темно-синіх очей.

― О, Іскорко, ти така строга. Люблю таких дівчат. Продовжуй…

― ЩО?!