Глава 1. Перший день у лікарні. Частина 1.

***

Один-два-три… три-два-один.

Вода. Темрява. Безкінечність.

Один-два-три. Три-два-один.

Дівчина із довгим темно-русявим волоссям зненацька розплющила очі. Навіть тут, у товщі води, вони здавалися все такими ж вражаюче голубими. Вона явно була здивована від свого перебування під водою, але на мить все ж завмерла, дозволяючи рукам зависнути перед собою. З острахом виявивши, що перебуває на хтозна-якій глибині, вона одразу інстинктивно замахала руками й ногами.

Це допомогло: перш ніж витратити усе повітря із легень, дівчині вдалося сплисти на поверхню. Відчуваючи неймовірний страх і подив від того, чому ж вона опинилася у воді, русоволоса направилась до берега. Вибравшись на сушу, оглянулась ― то було якесь озеро.

«Як я сюди потрапила? Що я тут роблю?» ― думки свердлили голову дівчини, але мозок був занадто затуманений, аби віднайти відповіді на сотню запитань, що наповнювали його з кожною секундою перебування на поверхні. З жахом вона також виявила, що має на поясі справжній мисливський кинджал. Запхавши його назад у кобуру, дівчина озирнулася.

Місце знаходження дівчині багато відповідей не дало ― вона однозначно тут вперше. Довкола розташувалась суцільна пустка із кількома деревами та кущами. Та поруч явно знаходилось місто. Про це натякав характерний шум дороги поруч і високі будинки вдалині. На відміну від жабуриння, із якого вилізла дівчина, місто видалось їй добре знайомим.

Тож, недовго думаючи, русоволоса подалась в сторону дороги. Мала надію, що таки вибралася із цього кошмару, однак все було не так просто.

Зненацька просто перед нею пролетіла фура із велетенським написом на кузові: «ПРОКИНЬСЯ!»

Нічого не второпавши, дівчина отямитися не встигла, як опинилася просто посеред дороги, і з гучним пищанням на неї вже неслася інша вантажівка. Встигла тільки затулити голову руками…

***

Прозвучав ненависний звук будильника, й Анна прокинулася. Важко віддихуючись, вона скинула із себе ковдру і сіла на ліжку. Все тіло було в поту, волосся прилипло до шиї, а в неймовірних світло-голубих очах і досі виднівся страх. Будильник дзвенів на всю кімнату і цей звук набрид дівчині відразу ж, як поруч із дверима почулися кроки. Анна вимкнула пищалку поспішним дотиком долоні і на годиннику поруч із ліжком висвітився час: 6:30. Видихнувши, дівчина підвелася й наблизилася до великого дзеркала, що розташовувалося навпроти двоспального ліжка, котре займало більшу частину кімнати.

Кімната Анни не була великою, але в ній поміщалося все, що ось уже протягом двадцяти двох років було потрібне її жительці. На вбудованій в стіну шафі-купе висіло чимало наклеєних фотографій зі школи ― тут і фото з дівчатами з групи підтримки, фото зі змагань баскетбольної команди, фото із першим коханням. Поруч із вікном знаходився письмовий стіл, повністю захаращений різними книгами, записниками і ручками. Окрім того, на столі стояли виставлені в ряд мініатюрний людський скелет, череп в натуральний розмір і знаменита іграшка-хірург.

Біля ліжка стояла ще одна тумба, на якій лежав перевернутий портрет із сімейним фото. На ньому було видно саму Анну, якій тут було від сили років п'ятнадцять, її молодшого брата, маму і… фотографія явно була загнута в ділянці поруч із матір’ю.

Підійшовши до столика для макіяжу, дівчина глянула на себе в дзеркало й помахом руки закинула волосся назад. Обличчя виглядало вкрай невиспаним.

Та попри це Анна змусила себе всміхнутися й подумки сказала: «Це просто сон. Він не зіпсує сьогоднішній день».

Крутнувшись перед дзеркалом, рушила до виходу із кімнати, попередньо захопивши із собою телефон.

Щойно русоволоса влетіла у ванну кімнату й зачинила двері, руки одразу ж потягнулися до телефону. На екрані висвітлилося одне сповіщення від користувача із дивним нікнеймом Кучерява-Бекка-нахаба. У тексті було написано: «Хей! Як ти? Не забудь костюм!»

Всміхнувшись, Анна похапцем набрала на клавіатурі відповідь: «Не забуду, крихітко! До зустрічі на місці».

Знайшла свій улюблений плейлист й увімкнула на повну. Танцюючи, взялася роздягатися і розкидати свої речі по всій ванній кімнаті. Настрій зашкалював. Та часу залишалося все менше, тож дівчина вже зібралася йти в душ, як раптом двері відчинилися. В них стояв її молодший брат Джеймі. Одягнений у чорне худі, більше за нього самого, худорлявий і просто височенний, він здавався типовим американським підлітком.

― Чого так рано встала? ― пробурчав крізь сон.

Анна вишкірилася.

― А ти чого дрихнеш? Пора в школу, йолопе.

― Я не збирався туди йти, а ти мене розбудила. Чому весь світ завжди має знати, що ти кудись йдеш? ― невдоволено протягнув пацан, обпершись об двері.

― В сенсі не збирався? ― Анна опинилася перед ним швидше, ніж стріла. ― Що, як мама у від’їзді, значить можна робити усе, що здумається? Іди збирайся. І підстрижися нарешті! ― просичала дівчина, потягнувши Джеймі за довгу кучеряву чолку, крізь яку ледь виднілось його нахабне обличчя.

Не бажаючи більше із ним панькатися, Анна схопила свою футболку із умивальника і кинула в Джеймі. Попередньо зачинивши двері на замок, вона рушила до душової кабіни, розстібаючи ліфчик. Гарячий душ розслабляв. Він змивав із обличчя увесь недосип і, здавалося б, Анна вже відчула повну гармонію зі своїм тілом, як в голові раптом знову пронеслися події зі сну, що наснився якраз перед тим, як задзвонив будильник. Від цього рука Анни на мить затряслася і ледь не впустила душ.