Глава 189. «Я – всього лиш ілюзія»

Сонце знаходилось в зеніті, а групка подорожуючих продовжила пересікати пустелю. Вночі було досить холодно, тож усі змогли як слід відпочити і вирушити в путь з новими силами. Мішель та Хуа Ян рухались попереду, уважно стежачи за картою та іншими небезпечними штуками, що могли зустрітись на шляху. Все-таки, перебування в пустелі ілюзорного світу ніяк не можна було прирівняти до знаходження у звичайній пустелі, скажімо, Сахарі. По-перше, вона аж ніяк не скидалась на звичайну пустелю. По-друге, тут траплялися сипучі піски, водилися кактуси-вбивці і хтозна-які ще монстри. Попередження, дане інфеністам та посланцям, що почали Виклик, звучало так, що слід остерігатися усього живого й неживого, що викликає підозру, а також особливу увагу слід звернути на особу під іменем Мисливиця.

Бек замислилась. Вони уже провели в ілюзорному світі цілу добу, та досі так і не зіткнулись із загадковою і абсолютно точно небезпечною Мисливицею. Невже може бути так, що їхня удача настільки велика, що береже їх від зустрічі із цією жінкою? Чи… може, правда все-таки в тому, що вони уже з нею зустрілись?.. або ж… вона й досі серед них.

Ребекка думала про це з самого початку, як вони вирушили в пустелю до тієї самої точки на карті, на якій імовірно має знаходитись осколок душі. Та всьому цьому суперечив один сталий факт ― а саме, зустріч із посланцями в гробниці.

«Я абсолютно точно пам’ятаю, як вони без сумнівів стверджували, що за кристалом знаходиться Мисливиця!» ― пронеслось у голові дівчини у той момент. Перед очима виникли образи посланців, котрі намагалися акуратно пробити кристал, не розбивши його так, аби Мисливиця могла вибратись. «Чи може бути так, що у кристалі насправді ховалася зовсім не Мисливиця, а жалюгідна її копія? Навіть якщо на початку Виклику роботизована тітка дала їм детальний опис Мисливиці, хороша копія могла з легкістю обдурити їх і змусити думати, що Мисливиця й справді перебуває в кристалі».

Та суть була в тому, що Бек уже знала правду. Із ними майже цілу добу перебувала підозріла дівчина, котра представила себе інфеністкою. Певна річ, Бек ні на мить не повірила в цю історію, котра ще з перших слів здавалася фальшивкою. Але… якщо Мішель і справді та сама Мисливиця, значить, вона скоріше за все веде їх зовсім не до осколка душі, а просто в пастку!

Вирішивши діяти негайно, Бек збавила ходу і дочекалась, поки Мін Чжень із нею зрівняється, відпускаючи Мішель та Хуа Яна дещо вперед. За мить він наблизився до Бенсон, аби запитати:

― Як ти?

Бек не могла думати про жару. Так, було до біса гаряче, але внутрішній страх за те, що може статися, якщо вони негайно не обговорять проблему, охолоджував її зсередини.

― Мін Чжень, треба терміново поговорити, ― серйозно сказала Ребекка. Демон не збавляв ходу, розуміючи, що Бек не хоче зупинятись, а бажає продовжити розмову на ходу. Дівчина поглянула на нього: ― Я думаю… я думаю, Мішель ― Мисливиця.

Дівчині далось це не легко. В якусь мить вона навіть подумала, що Мін Чжень, можливо, оспорить її твердження, або вважатиме їх нераціональними і непідтвердженими за допомогою фактів, але…

Його реакція цілковито відрізнялася від усіх, які Ребекка встигла прокрутити у своїй голові за ту недовгу мовчанку, що запала між ними.

Він сказав незворушним голосом, ледь-ледь піднявши краєчки губ і не зводячи очей з Бек:

― Я знаю.

Ребекка моментально насупилась і зашипіла, сповільнюючи ходу:

― Ти знав?!

― Це було очевидно, ― знизав плечима демон.

Бек була в шоці! Видихнувши, вона обвела очима горизонт і в тому числі Хуа Яна і Мішель, котрі стрімко віддалялись, а тоді, повернувши погляд на Багряного провісника, випалила:

― Треба негайно щось…

Натомість демон залишався надзвичайно спокійним:

― Не треба нічого робити. Ми дістанемо осколок і заберемося звідси.

Бек і далі не могла зрозуміти його надмірного спокою, якщо ситуація і справді здавалася абсолютно непідконтрольною:

― Але ж вона…

― Вона не завадить нам, ― зронив Мін Чжень так, наче заздалегідь це знав.

Бек не вгавала:

― Але ж Хуа Ян…

Тоді Багряний провісник нахилився до Бек так, аби, вочевидь, його слова мали більший вплив:

― Не дозволяй їй мати над собою владу, Кучеряшко. Не дозволяй їй викликати у тебе паніку. Нехай вона думає, що ти нічого не знаєш і втілюватиме свій план далі. Вона контролює а-Яна тільки тому, що знає його слабкості.

Ці слова пролетіли в голові Бек, врізаючись в кожну клітинку мозку і засідаючи там так сильно, що продовжували звучати іще кілька хвилин після того, як були сказані.

«Але ж вона уже знає, що я знаю! ― пронеслося в голові. ― Чому… чому Мін Чжень такий впевнений, що вона не стане на заваді?! Як же… як же…»

Аж тоді почувся голос Хуа Яна:

― Що це?

― Де? ― запитала Мішель.

― Он там, бачиш?

― Чорт, Хуа Ян, це… це змія! Швидше, назад!

Вона шарпнула його за рукав, аби відтягнути, якраз у ту мить, як Ребекка й Мін Чжень підбігли до них. Просто з-під піску в кількох метрах від подорожуючих одна за одною стали вилізати противні темно-сірі змії із величезними капюшонами, як у кобр.