Глава 187. Випробування на довіру

Хуа Ян все ще лежав, спираючись спиною до стіни, у великій круглій кімнаті. Поруч із ним валялася ціла купа розтрощеного каміння ― наслідок удару батогом Одного шансу по гігантській каменюці, що не дозволяла Багряному провіснику вийти.

Дух Вогню виглядав зовсім погано. Його шкіра набула майже білого відтінку, губи навіть трошки посиніли, а очі сльозились так, наче мали важку стадію кон’юнктивіту. Окрім того, усе його тіло було вкрите потом. Хоч досить довго Хуа Ян і знаходився без тями, час від часу він таки прокидався, ледь помітно розплющуючи очі і видаючи не зовсім зрозумілі звуки.

Спочатку поворушивши великим пальцем правої руки, Хуа Ян пробурчав щось нерозбірливе і зробив спробу розплющити очі повністю. Йому це вдалося не надто успішно, за те досить вдало вийшло пробурмотіти:

― Чжень-ґе…

Відповіді не надійшло.

― Бек? ― поворушився Хуа Ян, цього разу розплющуючи очі більш яскравіше.

Зненацька дух відчув, як щось приємно холодне доторкнулося до його лоба, а опісля перед його очима виникла розмита фігура.

― Чш-ш, тобі не можна говорити, ― прозвучав ніжний жіночий голос поруч.

Від цього Хуа Ян насупив брови, намагаючись сконцентруватись на картинці перед собою. Але його очі були настільки уражені хворобою, викликаною кактусом, що він практично нічого не бачив, незважаючи на спроби проплакатися чи потерти очі руками.

― Не чіпай, ― дівчачі руки з надзвичайно ніжною шкірою відвели його руки вбік.

Прохолодний компрес перевернули на другу сторону, від чого стало ще краще.

― Бек, це ти? ― Хуа Ян заплющив очі, розуміючи, що марно намагатись що-небудь розгледіти. Його уста ледь помітно ворушились, а голос був геть слабким.

Дівчина нічого не сказала. Її голос звучав для Хуа Яна якось надто віддалено, тож він не міг визначити ― Бек це чи ні. Хлопець відчув, як  рука дівчини забрала компрес, тоді опустила його в миску з водою, видавила і знову приклала до чола.

― Зараз тобі полегшає, ― голос дівчини звучав наче із металевого ящика. Та попри це здавався він якимось надзвичайно ніжним, від чого до Хуа Яна доходило усвідомлення того, що йому і справді слід повірити в те, що говорить ця дівчина.

― Послухай, тобі слід розвернутися, ― проговорила дівчина за якусь мить. Хуа Ян знову зробив спробу розплющити очі. Горизонт плив, але він зібрав у собі всі сили, аби відсунутись від стіни. ― Я дістану голки і тобі полегшає. Я вже це робила, можеш мені довіритись.

Він побачив перед собою розмиту руку білої дівчини, на якій виднілись ледь помітні червоні плями. Тепер вже було зрозуміло ― це не Бек. Однак… чи важливо, хто це, якщо вона допомагає?

― Буде боляче, ― зронила дівчина, перебравшись за спину духа Вогню.

Дзвякнули інструменти, Хуа Ян відчув, як вона розрізає його шкіру, а тоді біль став настільки нестерпним, що він просто закричав, не стримуючись…

***

― Трясця, ви зовсім ні на що не здатні?! ― загримів глава посланців, підходячи до двох роботяг, що з допомогою кірок намагалися розтрощити кристал світло-рожевого кольору, за яким виднівся явний силует жінки. Однак вони намагались зробити в ньому діру біля її ніг, де ледь-ледь пробивалися обриси якоїсь білої скриньки.

― Пане, цей кристал не пробити кірками! Потрібно щось могутніше… можливо, щось, що містить в собі магію! ― відгукнувся один із посланців, відірвавшись від роботи.

― Пане, ми уже використали усі предмети, що містили в собі магію, коли боролись із кактусами, ― доповів один з чоловіків, що охороняв кімнату, стоячи напоготові із пістолетом в руках.

― Неправда, ― заперечив інший, що стояв навпроти. ― У Джеймса магічна сокира.

Глава закотив очі, а тоді, розлютившись, гучно тупнув ногою.

― Чорт би вас побрав, одні нездари! Ану дай сюди! ― різко підійшовши до робочих, він вихопив в одного з них кірку і щосили вдарив по кристалу.

Але не там, де вони намагались зробити діру в ділянці скрині, а просто по центру.

― Пане, заждіть! Якщо ви зламаєте кристал і Мисливиця вибереться… ― забідкався той робочий.

― Срати я хотів на неї! Мені потрібні ліки! ― заволав чоловік і наніс удар знову.

В ту ж мить пролунав постріл. Куля пролетіла в міліметрі від глави, від чого той миттю розвернувся, кидаючи кірку і оголюючи пістолет. Але в той же момент кулі полетіли і в двох охоронців ― одному в ногу, іншому в плече. Від такого повороту подій вони одразу ж повалилися на землю, а пістолети їхні покотилися в боки. Обоє завили з болю, хапаючись за поранені ділянки.

Глава озирнувся ― на вході стояла Ребекка із пістолетом в руці. Вигляд у неї був надзвичайно епічний. Та… лиш до того моменту, як на неї було націлено пістолет.

― Ха-ха! ― зареготав глава. ― Що, вже не така крута?!

Дівчина окинула оком кімнату. За главою ховалися двоє робочих, що аж зіщулилися від страху. На кристалі виднілось кілька тріщин.

― Ей, ти збираєшся стріляти, чи як?! ― закричав тоді глава. ― Чи хочеш, аби я сам зніс тобі голову?!