Глава 183. Лю Мін Чжень

Коли Багряний провісник прокинувся, він аж ніяк не очікував побачити себе у покоях палацу Сапфірового очарування. Кімната, яку йому виділили, була просторою і мала дуже великі вікна, крізь які всередину пробивалися яскраві сонячні промені. Саме відсутність на них штор і стала причиною того, що промені сідаючого за обрій сонця почали пробиватися у кімнату і, засліплюючи очі, змусили Мін Чженя різко прокинутись. Щойно він це зробив, то одразу ж сів на ліжку, явно очікуючи побачити довкола себе не затишну кімнату, а поле бою, на якому відключився.

В ту ж мить до нього підбігли Хуа Ян та Ребекка із стривоженими виразами обличь:

― Чжень-ґе, як ти???

Бек навіть не встигла розкрити рот, як Багряний провісник одним махом відкинув ковдру і підвівся з ліжка, обходячи їх. Вираз його обличчя здавався насупленим і ну геть не таким, як мав би бути в тих, хто, будучи важко пораненими, прокидались опісля довгого відпочинку.

Піднявши правий вказівний палець, він нервово захитав їм, обводячи насупленим поглядом Бек і Хуа Яна:

― Що сталося? Де… де Білолиций? ― проте Хуа Ян не встиг навіть слова сказати, як Мін Чжень вже опинився поруч із вікном, аби оглянути поле бою. Зараз там була повна купа трупів, які намагались розчищувати слуги палацу Сапфірового очарування. ― Все закінчилось? ― розвернувся він до них із таким обличчям, наче натякаючи на те, як же все могло закінчитись без його участі?!

― Ну… ― перезирнувшись із Бек, зронив дух Вогню, знизавши плечима. ― Білолиций втік, щойно…

Враз Багряний провісник просто ошаленів. На надшвидкості він миттю опинився в метрі від Бек і втупився у неї максимально розлюченим поглядом. Він не говорив ані слова, а Бек від страху аж заціпеніла, хоча була впевнена, що більше ніколи не відчує цього поруч із ним… це відчуття було для неї таким дивним, наче… наче вона знову зовсім не знала його!

― Чжень-ґе… ― дещо наляканим голосочком проговорив Хуа Ян, явно маючи намір розрядити цю напружену обстановку, що утворювалася на рівному місці.

Мін Чжень різко перевів на нього лютий погляд.

― Чжень-ґе, не злись, у Бек не було вибору… вона розповіла, що ти ринув у бій з Білолицим, як тільки ви вирвалися із Виклику, не відновивши свої сили і на половину… ― забелькотів Хуа Ян дуже швидко. Йому здавалося, що, якщо він говоритиме швидше, сенс його слів дійде до Багряного провісника із такою ж швидкістю, і він заспокоїться. Та все було і в половину не так.

Демон закусив губу. Тоді торкнувся рукою волосся, на котрому не лишалось ні сліду від попередньої зачіски, тепер воно розтріпалось настільки, що просто нерозчесаними густими пасмами спадало на плечі, сягаючи рівня пупка. Просвердливши Бек розлюченим поглядом, наче от-от мав закипіти, демон поволі відвернувся вбік. Тримаючи руки на талії, він пройшов кілька кроків. Хуа Ян і Бек так і приклеїлись до місць, на яких стояли. Обоє вони були впевнені, що демон зуміє взяти під контроль свою злість… вони просто сподівалися на це, адже прекрасно розуміли ― якщо він втратить контроль, усім їм буде кінець і битву цю вони вже ніколи не виграють…

Зупинившись, Багряний провісник почав розвертатись так само повільно, як робив це декілька хвилин тому. Тоді підняв руки, аби зав’язати розв’язані шнурки на шкіряних наручнях, а потім поправити свою порвану у багатьох місцях одежу. Та виявилося, що сорочка його уже зовсім не піддається ніяким маніпуляціям. Через недавнє поранення плеча у кількох місцях, а потім іще незначних ран в ділянці живота, вона уже ні на що не годилась. Та все ж, демон продовжував намагатись поправити її так, аби вона мала який-не-який вигляд. Бек зіщулилася. Усе було схоже на те, що сорочка ця уособлювала його терпіння, яке от-от збиралось луснути…

Бліда кисть, покрита бездоганною шкірою без жодного шрамчика, завмерла, тримаючи частину тканини сорочки в ділянці мужнього торсу. Вона була порвана, тож Бек могла добре бачити його накачане тіло. Перед очима так і з’являлась ця сцена із тієї печери у Виклику… він був тоді без цієї клятої сорочки і був таким гарячим… вона хотіла вчепитись руками в цей торс і дозволити йому бути жорстким із нею… ох, ці брудні думки не покидали її голови навіть у такий момент!

Забажавши позбутись їх, дівчина тут же стряхнула головою. І в той же момент Багряний провісник наблизився до інфеністки, за долю секунди схопивши її тонке зап’ястя і піднявши його догори, аби підтягнути до себе. Він стискав її не надто сильно, проте в якийсь момент дівчина таки відчула легкий біль.

Похапцем перевела на нього погляд переляканої овечки… він дивився на неї секунд тридцять, все ще борячись із своєю внутрішньою сутністю. А тоді гаркнув:

― Нащо ти це зробила?!

Хуа Ян ошалів:

― Чжень-ґе, відпусти її!

Та Мін Чженю знадобилось не більше двох секунд, аби запустити в духа Вогню сковуюче закляття. Воно миттю охопило його з усіх сторін, змусивши завмерти, не видаючи ні звуку.

Повернувшись до дівчини, демон почав стискати її зап’ястя сильніше. Бек прекрасно розуміла ― він добре усвідомлює, із якою силою це робить… якщо вона закричить, що їй боляче, він не зупиниться. Цей демон ― зовсім не той самий антигерой із книг про кохання у світі фентезі. Те, що вони поцілувались у печері, а потім він захищав її від монстрів ― маячня. Він робив це тільки тому, що являється хижаком, а вона ― його жертва. Він робив це, бо вона показала, що кайфує від цього. Він всього лиш не хотів, аби вона пішла від нього. Ось як це діє!