Глава 182. Дівчина на вершині обриву під променями заходу сонця

Капітан підвівся, відійшов недалеко від Фести, однак так, аби між ними була якась дистанція, і сказав:

― Я бачу, ти усе продумала. Знала, що посієш цими словами сумніви між моїми людьми, ― він зробив невеличку паузу, а тоді проказав: ― Знала, що Морган першим почне дратуватися. Знала, що я застрелю його. Ти зробила усе, аби твої подружки змогли утекти. Я недооцінив тебе, Фесто.

Дівчина поволі підвелася на ноги. Вона уже не відчувала страху. Мей та Гіон будуть у порядку. Пірати не наздоженуть їх. Вони виберуться із цього кошмару, а вона… вона готова до того, що буде далі.

― Ти звинувачуєш себе за те, що все це сталось під час святкування твого дня народження, ― зронив пірат. ― Ти готова зустрітись віч-на-віч із Шаманом, хоча… мабуть, ти все-таки надієшся, що він не буде таким, як я, і відпустить тебе…

Феста не зронила ні слова. Капітан пройшов пару кроків убік, дивлячись на своє взуття і тримаючи руки на талії. А тоді різко зупинився, вільно витягнув руку вперед і сказав:

― Справа в тому, що немає ніякого Шамана. Там у печері купа голодних диких звірів.

Феста різко насупилась.

― Що це означає?..

― Так, я обманув і тебе, і їх. Мені не потрібен медальйон. Більше ні. Шаман мертвий он уже як п'ятнадцять років. Хочеш почути, із чого все почалось, Фесто? Я розповім тобі! ― він враз ступив крок уперед, змусивши Фесту ступити крок назад. ― Я не завжди був піратом! У мене була жінка, яку я любив! Ми разом обожнювали подорожували на нашому кораблі. Ми були на багатьох островах Карибського моря, але цей став останнім, на який ми висадились утрьох. Моя дружина була вагітна моїм сином, коли ми ступили у ці джунглі. Ми знайшли ту саму печеру, ― показав він уперед, де на пагорбі виднілась печера.

В ту ж мить звідти почали долинати шалені крики та звуки стрільби. Феста здригнулась. Вочевидь, це дикі звірі почали шматувати піратів, яких послав туди на вірну смерть капітан!

― Там була ця скриня із цілою купою золота. Тут нікого не було, тож я подумав, що повинен взяти її. Але ми з дружиною не мали наміру тратити це золото на створення собі багатого життя. Ми подумали, що буде цікаво влаштувати простим людям так звану гру, в результаті якої вони зможуть власноруч знайти і забрати собі скарби. Тож я поплив на найближчий острів. То якраз і був Барбадос ― місце, де ти виросла. Я закопав скриню під деревом на площі і повернувся до дружини на острів. Ми планували залишитись там на кілька днів. Ну, знаєш, полюбуватись сонцем, і таке інше. Та коли я прибув, я виявив свою дружину ледь живою поруч із деяким Шаманом. Він був в тій печері, у якій ми знайшли скарби. І він продовжував бити мою дружину на моїх очах. Він бив її і сказав, що зупиниться, як тільки я поверну все назад. Тож я пішов до корабля, але його вже було спалено. Я мусив якнайскоріше дістатися вашого триклятого острова, аби забрати кляті скарби! Чорт побери, Фесто, день тому ми ще сміялись і веселились, думаючи, як було б цікаво організувати таку гру для простого люду! Багато хто стільки золота в житті не бачив, а ми принесли його їм! А тепер я мусив брати чортову шлюпку, яку виділив мені цей Шаман і власноруч гребти до Барбадосу! ― розповідь капітана була такою емоційною, що Феста буквально уявляла собі усе в картинках. ― І я доплив! Доплив, бо розумів, що, якщо не допливу, моя донька помре в утробі моєї дружини від усіх цих побоїв! І… якби тільки побоїв… він сказав, що перед смертю трахне її так сильно, що вона більше не зможе отямитись. І тоді, коли вона буде на останньому подиху, він задушить її!

Я приплив на Барбадос і кинувся до одинокого дерева на площі перед вашим замком. Була глуха ніч, тож я без проблем викопав скриню і побіг назад… та хто б знав, що в ній уже не виявиться одного медальйону…

Я повернувся назад сюди, та знаєш, що я застав? Я застав той самий момент. Він був у ній, коли я увійшов. Цей клятий гад трахав мою жінку, поки я ніс йому чортове золото! Він сказав, що я приніс не все. Він сказав, що я не приніс медальйон, а тому не виконав його просьбу і тепер за мою помилку розплатиться моя дружина! Моя вагітна дружина, Фесто!!! ― капітан раптом так озвірів, що почав шматувати руками землю, опинившись на колінах. В пориві злості він матюкався, кричав і рвав траву, а потім неочікувано поник. За мить мовчанки він сухо зронив: ― А потім цей клятий гад звернув їй шию.

«Значить, ось як все було… ― пролунало в голові Фести. ― Не було ніякого корабля. Це просто уособлення… до того ж, яке вдале уособлення. Для капітана найцінніше ― його корабель, а цей чоловік назвав себе капітаном, бо втратив найцінніше ― свою вагітну дружину. Ким би не був цей Шаман, але він був справжнім паршивцем».

― Певна річ, я убив Шамана. Я знайшов людей, які були готові мені допомогти, послухавши хорошу легенду про корабель, який у мене відібрали обманом. І вони, слухаючи моїх наказів, вирізали усю шайку цього гада. А я власноруч замордував його самого. Так, це була хороша помста, але я уже не міг зупинитись, ― голос капітана різко набрав небезпечних ноток. ― Я знав, що нічого цього б не сталось, якби я приніс йому увесь скарб назад. Якби я приніс медальйон… ― напруження в його голосі набуло критичної точки. Феста прекрасно усвідомлювала, в яке русло переходить ця розмова. ― Який день перед тим забрала семирічна донька губернатора.

Сказавши це, він різко підвів очі на Фесту.

― Чорт, вони зовсім близько! ― оглядаючись назад, кричала Мей.