Глава 181. Вона була покликана нести радість і щастя. Частина третя.

Прокинулась Феста від голосу Гіон, а також від шуму прибою і голосних балачок піратів.

― Прокидайся, прокидайся… ― смикала її за плечі Гіон.

Вона була першою, чиє обличчя побачила Феста, прийшовши до тями. За нею виднілось ясне небо, що означало одне ― вона проспала до самого ранку. Чорт… та як вона узагалі змогла заснути?! Вочевидь, цьому посприяв удар по голові…

Точно, Мей! Де Мей???

Феста різко заворушилася, піднімаючись на ноги. Виявилось, що вони знаходились в шлюпці, котра от-от мала причалити до берега. Мей лежала поруч із ними, а на іншій лаві досить великої шлюпки сиділо двоє уже знайомих піратів ― одноногий і зі шрамом на обличчі.

― Прокинулись? ― вишкірився пірат зі шрамом.

― Мей, Мей, як ти? ― забідкалась Феста, коли Мей розплющила очі із виглядом таким, наче зовсім не розуміла, чому тут опинилась.

― Ваша подружка узагалі ні на що не годиться, ― буркнув одноногий пірат, дивлячись на воду, котра сама несла їх до берега. ― Не розумію, чому капітан не дав скинути її за борт.

― Та куди за борт?! ― вигукнув пірат зі шрамом. ― Ти ж поглянь, яка вона солоденька! Таке невинне обличчя… то ж і добре, що вона не чинить галасу, як інші…

Феста різко насупилась, притуляючи розгублену Мей до себе. Гіон свердлила піратів не менш розгніваним поглядом, сидячи дещо осторонь.

В ту ж мить із шлюпки, що пропливала мимо. Роздався розлючений голос капітана:

― Чого розслабляємося??? Весла в руки! Чи ви думаєте, у мене є час чекати, поки вас усіх само приб’є до острова??!

Феста озирнулася. Піратські кораблі виднілися далеко на обрії. Вони пливли до невеликого острова. Уже пройшла цілісінька ніч, як вони перебували у полоні… дівчина розгублено торкнулась своєї одежі. Плаття було розірване у декількох місцях і дуже брудне. Зачіска її розтріпалась, русяве волосся заплутаними прядками спадало на обличчя.

Гіон присунулась до неї і ледь чутно прошепотіла те, що Феста так хотіла почути:

― Вони нічого із нами не робили. Я отямилась майже одразу, як нас занесли в трюм. І більше не стулила очей.

«Слава Богу», ― подумки видихнула Феста, поглянувши на Мей. Дівчина була в стані шоку. Тепер вона уже була твереза і від цього, що пережила увесь вчорашній жах, будучи п’яною, їй було анітрохи не легше.

― Нащо ви тягнете нас туди? ― холодним голосом запитала Гіон, просвердлюючи піратів проникливим поглядом.

― Нащо-нащо… ― буркнув одноногий. ― На місці усе дізнаєтесь. А зараз стуліть пельки і гребіть. Я змучився.

Сказавши це, він кинув весла в руки Гіон. Та поглянула на нього ошелешеним поглядом, мовляв «а ви не занадто багато собі дозволяєте?»

Та пірат тут же дістав з-за пояса пістоль і, наставивши його на норвежку, підняв брови.

Феста похапцем схопила у Гіон одне весло і взялася гребти. За якийсь час спільними зусиллями вони дісталися берега, хоча б останню мить шлюпку підхопила величезна хвиля і, перевернувши, поглинула водою. Наковтавшись води, усі п’ятеро з горем пополам вибралися на сушу.

Одноногий пірат уже не міг стримувати злість.

― Клята сучка! ― загорлав він на Фесту. ― Я тобі давав весла?! Гребти мала вона! ― вказав він на Гіон. ― Ах ти ж… ― проплювався він, випльовуючи пісок і водорості. ― Трясця!

Вмить пірат вийняв шаблю, збираючись налетіти із нею на Фесту.

― Хватить! ― викрикнула Гіон, загороджуючи дівчину собою. ― Це не її провина, ви ж самі знаєте!

― Знаю! ― випалив пірат. ― Але тим не менш хочу її зарізати! Вона мене дратує іще з того часу, як почала заявляти про гвардійців… мале паршиве стерво, ніхто не прийде тебе рятувати, ясно?!

Він налетів на них, відштовхуючи Гіон. Феста тут же затягнула Мей за свою спину.

― Моргане! ― прозвучав капітанів голос. ― Зараз же заховай шаблю! Я тобі вже казав ― вони потрібні нам живими!

Одноногий Морган розлюченим поглядом обвів Фесту, але, зрештою, не міг не підкоритись наказу капітана, тож, заховавши шаблю, відійшов геть.

За якийсь час усі вони вже йшли крізь джунглі у невідомому напрямку. Природа цього місця просто вражала… зелені дерева, вологий клімат, палюче сонце, крики мавп і папуг вдалині… а усе це псують тільки противні пірати, із якими доводиться рухатись крізь цю прекрасну природу.

Перші години вони ще якось йшли, а от далі стало просто нереально важко. Страшно хотілося пити. Цьому сприяло не стільки палюче сонце, скільки вчорашній випитий алкоголь. І, якщо Феста і Гіон ще якось трималися, то Мей було вже зовсім погано. Вона ледве пересувалась з ноги на ногу, викликаючи у піратів роздратування.

В кінці кінців одноногий Морган просто не втримався і, різко відштовхнувши Фесту від Мей, заволав:

― Вона мене вже дістала! Повзе і повзе, я просто зараз її пристрелю!

Феста опинилась в обіймах Гіон, котра зуміла упіймати її і запобігти падінню після удару пірата. Нещасна Мей так і завмерла, перебуваючи на мушці.

― Заховай пушку, довбню! ― заволав капітан, обминаючи купу піратів, що через всю цю заворушку змушені були зупинитись.