Глава 177. Коли вщухає вітер. Частина перша

Коли Ребекка розплющила очі, то виявила, що знову опинилась у тронному залі палацу Сапфірового очарування. Почувала вона себе зовсім розбитою. Усе тіло боліло від холоду, нили кінчики пальців, але свідомість її все ж таки яснішала із кожною хвилиною, а разом із нею покращувався і загальний стан. Багряний провісник мав рацію ― усі наслідки пропадуть, як тільки вони знову стануть собою.

Ребекка підвелася на ноги, аби оглянутися і побачити, що Мін Чжень, робив те ж саме у кількох кроках від неї. От тільки вдавалося йому це набагато важче. Підвівшись, він покосився і ледь не впав, в останню мить схопившись за сходи перед тронним підвищенням. Бек зауважила, що він більше не виглядав, як Лю Сюань, а тому була просто шокована ― звідки він взагалі узяв ще сироватку для зміни обліку?! Чи то просто він і на Виклику її мав, але мікстура сама по собі містила магію, а тому була пригнічена магією Аїда.

Втім, Бек не мала наміру роздумувати про це.

― Мін Чжень! ― не розгубившись, підбігла до нього Ребекка. ― Як ти?

― Все нормально, ― прохрипів він, хоча з вигляду було важко стверджувати про правдивість цих слів.

Демон відштовхнувся рукою від стола, аби пройти кілька важких кроків, а тоді поволі випростатися, здаючись у такому стані не менш харизматичним, ніж завжди. Його розтріпане волосся мокрими прядками спадало на обличчя, додаючи йому образу зухвалого правителя демонів.

― Куди ти йдеш? ― кинула йому вслід Ребекка. 

Не розвертаючись, Багряний провісник кинув:

― У нас із тобою є одна справа. А для неї зайві вуха не потрібні.

І, направившись до дверей у тронну залу, одним махом намалював навпроти них якесь закляття червоною магією.

Бек не потрібно було знати, що він замислив. Дівчина прекрасно розуміла ― справа стосується осколка душі, який досі перебував у її руці.

Коли інфеністка перевела на демона погляд, він одночасно наніс печаті на всі чотири вікна, а тоді повернувся до неї, в один крок опиняючись поряд:

― Давай сюди осколок.

Дівчина покірно простягнула кулон, тримаючи його за підвіску.

Демон тут же склав вказівний і середній пальці воєдино, аби намалювати ними досить нескладний ієрогліф червоною магією, що викликало появу якоїсь міжпросторової воронки, у яку він і вкинув кулон, а опісля просто змахнув рукою, аби портал щез.

― І… це надійно? ― підняла брову Ребекка, все ще сумніваючись в придатності цього не такого вже й важкого закляття. Все-таки, за ці кілька секунд, за які Мін Чжень малював символ, навіть вона, яка взагалі не тямить в китайських ієрогліфах, спромоглася його запам’ятати. Більше того, Бек навіть могла заприсягнутися, що зможе без проблем відтворити його.

Натомість Багряний провісник протягнув цілковито розслабленим тоном, водночас знімаючи всі печаті з вікон та дверей:

― Більше ніж. Це закляття винайшов я. Його бачили тільки ти і а-Ян. Осколки у безпеці, ну-у, ― повернувся він до Бек із злегка насупленим виразом обличчя. ― Звісно, якщо ніхто із вас не вирішить мене зрадити.

― Хуа Ян? ― підняла брови Ребекка. ― Його осколок у тебе?

Мін Чжень, насупившись сильніше, підійшов геть упритул до Бек.

― Ти знала, що осколок був у а-Яна?

Від такої близькості Бек вмить відчула себе нестабільно. Мін Чжень був занадто гарячим… а ще ці мокрі прядки, що обрамлювали його до біса привабливе обличчя. А ці ключиці, що стирчать з-під ханьфу, могутні руки, м’язи котрих видніються через порвану від сутичок із монстрами одежу…

Як можна узагалі контролювати себе і намагатись говорити про серйозні речі, коли він знаходиться так близько?!

Тож Бек спершу запнулась, а тоді пробелькотіла дуже швидко:

― Я-я… я здогадалась, коли Анна сказала, що у місті Величі насправді два осколки. О-один же ваш, а інший… неважко було здогадатись, що ідеться про осколок з міста Вогню… а в кого він іще може бути, як не в…

― Зрозуміло, ― різко випалив Мін Чжень, враз відсторонюючись від дівчини.

Спершу їй здалося, що він не повірив її словам, а тому Ребекка вже почала задумуватись про те, чому він так себе повів, чому не повірив, адже вона сказала йому чистісіньку правду… та тоді виявилось, що він не збирався ігнорувати її, а просто направився до виходу із палацу.

Все йшло якось занадто гладко, а знадвору не долинало жодних звуків битви, що Бек уже навіть подумала, що війська Сапфірового очарування і Колекціонера поривів встигли до їхнього приходу розправитися зі всіма посланцями Білолицього.

Та склалося все не так, як гадалося…

Виявилося, що палац Сапфірового очарування просто має у переліку своїх властивостей прекрасну звукоізоляцію.

Щойно вони відчинили двері, як під їхні ноги тут же прилетів чийсь труп. Він був такий покромсаний і з вигляду взагалі не схожий на особу, що колись була жива, що Бек, побачивши його, вмить скрикнула і відскочила назад.

Дівчина зиркнула на Мін Чженя. Було видно, що він, хоч і не зловив ні секундного страху, все ж насторожився, а батіг Одного шансу на його зап’ясті заворушився, звиваючись неначе змія.