Глава 176. Вона збивала нігті в кров, адже він був їй надто дорогим…

― Рейчел, прошу тебе, не помирай… не смій ось так помирати, ― ридав Хуа Ян, обіймаючи непритомну дівчину. ― Я не готовий до цього… ти ж моя найкраща подруга, як же…

Вони лежали серед вщент випаленої землі на невеличкому неторканому її квадратику, і здавалось усе це якимось таким депресивним, що на мить Хуа Ян і справді повірив, що Рейчел більше не розплющить очі.

Він так старався… він доклав усіх зусиль, аби здолати Юджина, але не догледів кинджала, який посланець, помираючи у вогні, випустив із рук і зумів влучити у Рейчел… цей клятий гад знав, що помре, але не збирався покинути цей світ просто так.

І тепер, стоячи тут навколішки із головою Рейчел на своїх колінах, Хуа Ян відчував себе останньою нікчемою, ні на що не здатною. Так, щойно він здолав безсмертного посланця, довівши, що «безсмертя» ― це всього лиш гучна заява. І, хоч він був достатньо сильним, аби дати йому відсіч, цієї сили виявилось недостатньо, аби вберегти ту, до кого він так сильно прив’язався.

Це ж Рейчел.

Рейчел!

Дівчина, у тілі якої він прожив кілька місяців. Дівчина, як азнає про нього більше, ніж він сам!

Вона не може ось так померти!

― А-Ян, ― раптово прозвучало за спиною у духа Вогню. То був жіночий голос, але він чомусь не одразу впізнав його.

За ним стояла дівчина неймовірної краси. У неї було довге світло-коричневе, навіть близьке до русявого, хвилясте волосся і такі ж світлі очі, в яких можна було, замисливши зануритись ненадовго, втонути назавжди. Одягнена вона була у досить зручне, але при тому надто ніжне плаття із багатьма деталями, що додавали її бездоганному образу якоїсь неохайності, але вона не була тут зайва, скоріше, навіть підкреслювала зовнішній вигляд цієї неземної красуні.

― Гіон?! ― випалив Хуа Ян, упізнавши в дівчині главу міста Вічної Зелені ― Божественну мудрість.

― А-Ян, ― її голос прозвучав як голос стурбованої мами. ― Що тут сталося?

Вона прибула зі своїми слугами і невеликою армією, серед якої були і жінки, і чоловіки, одягнені у такому ж стилі, як і їхня глава.

― Гіон, скоріше! Прошу! Врятуй Рейчел! ― забідкався Хуа Ян, показуючи духу Землі поранену подругу. ― Це Юджин… ми билися, і він метнув кинджал… я не помітив, я…

Божественна мудрість розпахнула ханьфу Рейчел в ділянці поранення і стала оглядати рану таким зосередженим поглядом, наче зараз вони перебували не серед згарища, а в палаті невідкладної допомоги.

― Ти бився із Юджином? ― підвела вона абсолютно спокійний погляд на Хуа Яна.

Той поспіхом кивнув.

― Як вона??? Ти зможеш допомогти??? ― поспішив запитати Хуа Ян, не в змозі чекати на вердикт довше кількох хвилин.

Божественна мудрість повела бровою.

― Рада бачити, що ти покращив свої навички, ― зауважила Гіон голосом турботливої мами, продовжуючи огляд Рейчел. Цього разу вона вже оглядала її обличчя, зіниці, перевіряла пульс і дихання.

― Гіон, Рейчел буде жити??? ― наполягав Хуа Ян, все більше і більше покриваючись потом.

Божественна мудрість повернулася до свого поясу, аби розгорнути мішечок, схожий на той самий безрозмірний мішечок на поясі Мін Чженя. За мить її рука залізла туди по сам лікоть, а ще через кілька секунд дух Землі дістала звідти щось подібне на маленьку фарфорову ємність круглої форми.

― Життю твоєї подруги нічого не загрожує, ― всміхнувшись ніжною посмішкою, промовила Гіон.

І, хоч вона всміхалась майже так само, як і Феста, у її голосі не відчувалось ні крихти фальшу. Вона здавалась цілковито впевненою у собі і якоюсь, як би то сказати, старшою і досвідченішою у своїх твердженнях.

Знявши із фарфорової ємності вишукану кришечку, Божественна мудрість дістала звідти таблетку у формі шарика фіолетового кольору і, акуратно вкинувши її в рот Рейчел, промовила:

― За кілька днів вона повністю прийде в норму. А до цього часу їй потрібен спокій.

Хуа Ян тут же підняв Рейчел на руки. Він зібрався іти у свій палац, але на мить зупинився, аби знову повернутись до Гіон.

― Гіон, я… я хвилююсь за Чжень-ґе та інших. Вони подалися у місто Вод. Боюся, аби Білолиций не з’явився за осколком особисто, раз тепер уже немає його найвірнішого помічника…

― Я знаю, ― дещо насупившись, мовила Гіон.

Хуа Ян одну мить дивився собі під ноги, а тоді, перевівши погляд на Божественну мудрість, запитав:

― Ти ж туди й направлялась, чи не так?

― Я відчула коливання землі, ― зронила дух Землі. ― А тоді побачила це велетенське полум’я. А-Ян, ― раптово насупилась вона. ― Воно було таким могутнім, що я подумала…

Хуа Ян нервово розсміявся:

― Ой, я, е-е-е, перестарався… а хоча ні! Не перестарався! Цей блазень ударив Рейчел, навіть будучи приреченим на смерть! Він заслужив! ― пробелькотав дух Вогню у своїй звичній манері. А тоді, побачивши, що Гіон збирається іти, окликнув її: ― Зажди! Я піду з тобою!

***

Укол дексаметазону подіяв миттєво. Бек майже одразу відчула, як по її тілу поширюється енергія, стало легше дихати, та й холод відійшов на задній план. «Виходить, це зовсім не жарти про кортикостероїди, ― подумала вона, поки Мін Чжень вколював собі препарат. ― Діють миттєво, мобілізуючи всі сили організму. Відчуваю себе так, наче можу звернути гори».