Глава 167. Знаходячись на межі, посланець просить помічі у людей

Світ перед очима Анни майже плив. Схоже, пройшло уже надто багато часу з того моменту, як вона відповзла на стежку і затаїлася в кущах поруч, очікуючи на появу хоч якихось туристів. Голову пронизували найбезглуздіші думки: «І що ж це, я ось так і помру? Через довбану дерев’яшку у спині тільки тому, що протупила і не взнала, що на цих місцинах існують Аїдівські античари, здатні дати вселенського прочухана усім, хто сюди поткнеться?!»

Чорт, чорт, чорт!

Та в ту ж мить надприродній слух Анни вловив розмову в кількох десятках метрів звідси.

То абсолютно точно були дві дівчини.

― …і я кажу Бредові ― та щоб тебе похмілля два дні не відпускало! Ох, він така мудила… і знаєш, наступного дня дзвонить його мама й каже: «Що ви зробили з Бредді?! Він весь день сам не свій! Яку чортівню ви курили?!» ― голос дівчини, що доносився до вух Анни раптово змінився на дуже писклявий, аби краще спародіювати голос тієї самої мами Бреда.

― Ха-ха-ха-ха, ― зареготав другий голос, більш спокійний. ― Ти пушка, Кріс! Так провчити колишнього… ― із захопленням проговорила вона.

«Американки! Американки! ― прозвучало в голові Анни. ― Ти ба, я не здохну від цієї фігні!»

― Слухай, а ми точно туди йдемо? ― забідкалась раптом власниця першого голосу на ім’я Кріс. В голові Анни, незважаючи на її близький до втрати свідомості стан, вималювався образ типової блондинки, якій, скоріше за все, ще немає двадцяти п’яти.

― Так, начебто, туди. Google Maps показує, що тут є дві стежки і…

«Дві стежки! Отакої! ― пронеслося в голові Анни. ― Ну, давайте, виберіть не мою! Певна річ, а на що ще я можу сподіватися?!»

― Ой, та пофіг, давай підемо сюди, ― протеревенила Кріс. ― Я ще тобі не розказала! Дивись! Я купила цю руку на AliExpress, аби… ось та-ак… ― прозвучав шурхіт, схоже, дівчина діставала пластмасову руку із сумки. ― Вуаля!

Клац. Дзісь. Точно селфіпалка.

― Ось та-ак… подорожуємо з коханим по Греції! ― забелькотала Кріс. ― Запостити!

«Ох, чорт побери! ― вилаялась подумки Анна. ― Поки вона зробить свої триста фоток, я тут сконаю!»

І так, роздумуючи, дівчина навіть не второпала, як дві подружки уже встигли опинитися на стежці просто поруч із нею.

Неочікувано пролунало ошелешене:

― А-а-а! Що це таке???

― О, Господи, Мелані! ― з усієї сили запищала Кріс, котра таки виявилася блондинкою, як і уявляла Анна. Дівчина різко витягнула вперед руку, вказуючи на кров на стежці.

Обидві подруги простежили очима за кривавою доріжкою і… в ту ж мить з кущів долинуло:

― Допоможіть!..

― А-а-а! ― запищала Кріс, збираючись тут же накивати пятами. ― Господи!!!

Та Мелані її моментально затримала, схопивши за передпліччя.

― Чш-ш… ― зашипіла дівчина. ― Там хтось є…

― А-а-а! Ні! Я не збираюсь це зясовувати! Я вшиваюся звідси, Мелані!!!

― Кріс! Кріс! ― намагалась втримати її подруга.

Та тоді із кущів долинуло ще більш нещасне:

― Будь ласка…

― Це людина! Кріс, це людина! ― заметушилась Мелані. ― Ей, ви там! Ви в порядку?! Потрібна допомога?! Це ваша кров?!

Однак невгамовна Кріс все ще сильно панікувала. Вчепившись в руку подруги, вона процідила, зупиняючи її:

― А може… не варто?

― Кріс! ― фиркнула Мелані. ― Там дівчині потрібна допомога. Можливо, вона поранилась під час підйому в гору. А ти тільки й думаєш, що про маніяків і психів. Звідки ж їм тут узятися?

І, обвівши Кріс непохитним поглядом, зібралась наблизитись до кущів зі словами:

― Усе гаразд, я зараз вам допоможу… давайте познайомимось. Мене звати Мелані, а вас як?

Кріс скривилась до неможливості. Дівчина виглядала так, наче от-от зірветься з місця і більше ніколи сюди не повернеться.

― Анна, ― почувся хриплий голос із кущів, крізь які почала пробиратись безстрашна Мелані.

Кріс зі стежки не сходила, однак дуже уважно спостерігала за кожним рухом подруги, судомно стискаючи в руках сумочку, пластмасову чоловічу руку з AliExpress і телефон, на якому, вочевидь, на швидкому наборі вже стояло 911.

Неочікувано дівчина з кущів вистрибнула так різко, що Мелані різко відсахнулась назад, напорюючись на колючку, а Кріс пронизливо заверещала, уявивши, що з кущів точно збирається вистрибнути маніяк з ножем.

Однак, по суті, в деякій мірі боягузлива блондинка Кріс виявилась права…

Із кущів справді показалася озброєна кинджалом Анна, брудна і в подертому одязі, а ще з кривавою раною на спині. Хто б не злякався?!

― А-а-а! Чортяка! Святий чорт! Я… я звалюю! ― заволала Кріс, ривком кинувшись вбік.

Та їй це вийшло не надто вдало. Пластмасова рука під час переляку випала з рук, Кріс цього не помітила, а зараз ця іграшка для помсти колишньому стала фатальною у вирішенні долі нещасної дівчини. Перечепившись через неї, блондинка тут же підвернула собі ногу, а тому, відчувши дикий біль, тут же впала на землю і схопилась за щиколотку.