Глава 166. Холод у твоєму серці неприємний мені, холод довкола зігріває нас. Частина друга

***

Та не пройшло і кількох годин, як Бек оп’яніла до такого ступеня, що і Феста, і Багряний провісник стали найкращими компаньйонами за чаркою.

― …щоб ви розуміли! ― розповідала п’яна Ребекка, активно жестикулюючи рукою із бокалом і демонструючи свою багату міміку. ― Ми ідемо-ідемо, і тут Хуа Ян каже ― лізь! А я думаю куди лізти?! А на дерево! Так ми й залізли. А я дивлюся… а знизу ця стерва іде! Клята Айвазіс і її вірний пес Ієн Адлер! Так ми давай дивитись, що вони там затіяли… і знаєте що?! Прямо в найвідповідальніший момент я беру і падаю! Просто під ноги Айвазіс!

― Ва-а! ― ошелешено скрикнула Феста, хапаючись за груди. ― Ти що?! Серйозно?!

― Серйозно! Ось така моя невдача!

― І що далі??? ― стривожено озвалась дух Вітру.

― Та що-що… капут мені ледве не був! Подумайте тільки, я могла стільки всього почути! Але це ж треба, звалитись просто під ноги антагоністці із своєї схованки!

Бек потягнулась за бокалом, аби випити ще, але краєм ока помітила, як заворожено слухає її розповідь Мін Чжень… дівчині на мить здалося, що його погляд зовсім не такий, як зазвичай…

Та вона була надто п’яна.

― Думаєте, все?! Е ні! Я тоді беру і дістаю батіг Одного шансу! Думаю провчити сучку і знаєте що?! Чортяка би така побрала цю удачу, батіг закручується довкола мене, і я знову на землі!

― Який жах! ― щиро протягнула Феста, а тоді, взявши бокал, проказала: ― Пропоную випити за удачу! Все ж… це не може тривати вічно… От скажи, Бек, зараз ж тебе не переслідують невдачі?

Бек показово замислилась.

― О, ти знаєш, ти права! І справді, з часу мого перебування в Тартарі уже давно нічого не йшло наперекосяк. Хоча для цього було стільки ситуацій… а! Згадала! Був таки один момент! Коли я тільки тут опинилась, сталось дещо… ну, я наткнулась на демонів! Вони були як ті збоченці у провулку! Це ж тільки мені могло так не пощастити!

― Ну, ― раптом озвався Багряний провісник. ― Ти сама втекла тоді від мене.

Бек враз наче протверезіла. Зиркнула спершу на нього ― як завжди, підозріло усміхається оцією своєю добренькою і кокетливою посмішкою… а тоді поглянула на Фесту ― всміхається щиро, тримаючи в руці бокал.

Ох, ці двоє явно щось знають таке, чого не знає вона!

Вочевидь, второпавши, що між цими двома наросла напруга, Феста вирішила сказати:

― Ох, народ. Я… ― вона дочекалась, поки і Бек, і Мін Чжень спрямують на неї свої погляди, а тоді продовжила: ― Я справді така рада, що ви погодились піти зі мною. Я… ― покрутила вона в руці бокал, дивлячись на вино у ньому.

― Ой, тільки не плач! ― закотив очі Мін Чжень. ― Я не винесу, якщо ти почнеш…

― Здурів?! ― огризнулась Феста, люто зиркнувши на нього. ― Ти хоч раз бачив, щоб я плакала?! І взагалі… я тобі дякувати не збиралась! Ти прийшов тільки тому, що вона…

Бек застигла в ступорі. Феста, зрозумівши, що тільки посилює напругу, підвелась з-за столу зі словами:

― Я… я думаю, треба йти спати. Сьогоднішній день був довгим і… служанки покажуть вам ваші кімнати.

Ребекка важко підвелась з-за стола. Вино виявилось дійсно міцним ― регенерація її організму не могла справитись із цим алкоголем так швидко, а тому стан сп’яніння тривав досі.

Впавши на ліжко у кімнаті, яку виділили для неї слуги Сапфірового очарування, Бек розкинула руки в сторони. Усе довкола пливло. О, це блаженне відчуття оп’яніння. Дівчина думала, що більше ніколи не відчує його, відколи в ній пробудився талант інфеніста.

Разом із ейфорією в голову почали закрадатись змішані думки. «Феста вела себе так дивно! Вона пила і веселилась наче востаннє, а ще… вона напряму говорила про мене й Мін Чженя! А те, що він сказав…» ― Бек на мить замислилась, вивчаючи малюнок на стелі.

А тоді різко сіла на ліжку і закричала:

― Нащо ти це сказав?!!

Її крик роздався луною по великій кімнаті, у якій було надто мало меблів.

Виплеснувши абсолютно непідконтрольні емоції, Ребекка не одразу зрозуміла, що її крик звучав надто голосно. Злякавшись, дівчина витріщилась на двері. Він же не увірветься прямо сюди, почувши те, що вона кричала?

Дівчина скривилась, відраховуючи подумки секунди за секундою, не зводячи очей з дверей.

― Ох-х! ― закричала Бенсон, зіскакуючи з ліжка, коли після п’яти хвилин витріщання на двері нічого не сталося.

«Дура! Дура! Дурочка! Що ти робиш?! Що ти робиш?!»

Не в змозі владнати з емоціями, Бек пройшла по кімнаті з руками, що обхоплювали голову, декілька кругів, а тоді, второпавши, що їй потрібно більше простору, кулею вилетіла із кімнати.

По коридору вона пройшла надто швидко, можливо, навіть на швидкості інфеністів, чого ніяк не могла зауважити, адже була надто п’яна.

Вже увірвалась би в зал для прийому гостей, якби не помітила в ньому на тому ж місці, де півгодини тому вони ще пили, Фесту і Мей.

Дівчина тут же застигла у дверях і, затаївшись, зазирнула всередину.