Глава 164. Ціна усмішки Колекціонера поривів лілового поля

***

Щойно прозвучали слова Лі Дуна, просто посеред трапезної було використано закляття Телепортації. З його допомогою у приміщенні з’явились двоє слуг, що супроводжували її ясновельможність Першу клану Змін ― Колекціонера поривів лілового поля.

Дух Вітру виглядала, як зазвичай ― була одягнена у легке повітряне плаття світло-лілових відтінків, а також мала на руках залізні ланцюги, що були її священною зброєю ― Ланцюгом умиротворення. Та от було дещо, що відрізняло її від звичної Фести.

На обличчі у неї не виднілось ні крихти позитиву, котрий раніше так і випромінювався, насичуючи все довкола. Так, Бек була впевнена, що усі ці емоції ― просто фальшивка, бажання здатися милою і доброю в очах інших… та тепер, коли перед дівчиною постала вкрай виснажена переживаннями і знеможена невідомістю Феста, Ребекка на мить задумалась про те, що такі емоції вже точно не можуть бути награними. Так, демони володіють закляттями, а духи управлять магією, і, зрештою, усі вони настільки могутні, що з легкістю можуть вводити людей в оману… та… це не той випадок.

Такі емоції неможливо підробити.

Тому що це не просто відчай чи смуток, страх чи тривога.

Це тотальний відчай, прикрашений відчуттям страху невідомості і приправлений всепоглинаючою тривогою.

На це вказує легкий тремор пальців рук, а також постійне стискання кулаків, що залишає на внутрішній частині долоні вм’ятини від нігтів. Також обличчя. Погляд бігаючий, не фокусується ні на чому довше двох секунд. Міміка бідна. М’язи сміху розгладжені, отже, Феста давно не усміхалась. Губи червоні. Якби не надприродна регенерація, Бек могла б бачити зараз обкусані в приступі стресу червоні облямівки губ. Дихання пришвидшене. Переривчасте. Аби вдихнути, вона часто відкриває рот, що свідчить тільки про одне ― страх. Він застиг всередині цієї дівчини і не відпускає ось уже кілька днів.

Враз усе довкола знову набуло нормального звуку. Бек завершила свій психологічний аналіз, котрий зазвичай займав у неї близько тридцяти секунд.

Та цього разу, схоже, усе тривало набагато довше…

Зненацька Феста різко спрямувала на неї злісний погляд:

― Чому вона досі тут?!

Бек різко озирнулась довкола. Виявляється, вона настільки захопилась аналізом поведінки Фести, що й не помітила, як із трапезної всі повиходили, залишивши тільки їх двох із Багряним провісником, котрий і далі сидів на своєму місці по один із країв столу.

Розуміючи, що Феста продовжує пронизувати її не надто приємним поглядом, Бек зніяковіло підняла брови і нервово пробелькотала:

― Так, дійсно, чого ж це я ще тут???

Багряний провісник не повів і оком. Замість того, аби хоч якось заступитися за Бек, він промовив беземоційним тоном:

― Фесто, прошу тебе, кажи, навіщо прийшла.

Колекціонер поривів моментально хмикнула, переводячи свій погляд на нього. А тоді розреготалася:

― Ха-ха-ха-ха! ― звучав цей сміх так, наче вона от-от мала заплакати.

Бек зосередилась на Фесті, розуміючи, що цей сміх надто нагадує їй сміх Лю Сюаня перед тим, як його стратили на площі перед тисячею міщан.

Раптово Колекціонер поривів сплеснула у долоні:

― Браво, браво, Багряний провіснику! Браво! Ти ж зробив це спеціально, чи не так? ― сміючись, вона обхопила руками стіл, аби заглянути йому у вічі. А тоді, розсердившись, прокричала, вказуючи на Бек: ― Ти спеціально залишив її тут! ― в ту ж мить Ребекка зіщулилася, розуміючи, що Феста от-от втратить контроль. Та раптово вона приборкала свої емоції і, віддихуючись, зронила холодним голосом: ― Ти… коли ти збираєшся відправитись за осколком душі у місто Вод?

Багряний провісник, схоже, просто насолоджувався розпинаннями Фести. Бек була впевнена ― він прекрасно знає причину такої її поведінки. Дівчина і сама розуміла, чому вона так біситься через її присутність. Вочевидь, Колекціонер поривів прийшла, аби про щось попросити, а присутність тієї, кого вона ледь не вбила… явним чином все ускладнює.

«Хм, ― замислилась тоді Ребекка. ― Вона має бути у справжньому відчаї, раз прийшла сюди…»

Розкинувшись у кріслі зручніше, Багряний провісник взяв у руку бокал із «коктейлем» і протягнув:

― Я сподівався спочатку навідатись у місто Вічної Зелені до нашої спільної дорогої подруги Гіон. Хотів прояснити ситуацію із осколком у неї, а вже потім…

Розважливість і цілковитий спокій у голосі Мін Чженя сильно роздратували Фесту. Вона враз гримнула кулаком по столу й прокричала:

― Клятий демон!

Вперше за увесь час Мін Чжень перевів на неї погляд своїх непохитних чорних очей:

― Чому така спішка, Фесто? Присядь, мої слуги подадуть тобі сніданок.

По обличчю духа Вітру усе було зрозуміло: вона от-от закипить зі злості… вона стримує її, з останніх сил борячись із бажанням обвити своїми ланцюгами горло Багряного провісника…

І саме тоді Бек усе второпала. Враз невідомо звідки набравшись сміливості, дівчина проказала підозрілим голосом:

― Ти більше не служиш йому, чи не так?