Глава 161. Фантомна зброя оберне натовп проти власного захисника

Змінившись, картинка представила Бек останню частину сну. Цього разу вже було зовсім не так райдужно й мирно.

А-Сюань мав рацію.

Мирно це все не могло вирішитись.

Імператриця сусідньої імперії наслала величезне військо на місто-столицю імперії, якою господарював імператор Чжан. Усе відбулося надто швидко. Найкращі солдати особистої армії імператора тут же ринули в бій. Та як гідно вони не билися, ворожі війська перевищували їх кількістю. Тому досить швидко захист столиці пав, і агресивно налаштовані бійці армії імператриці ринули в місто.

Жах і паніка охопили всіх його жителів, змушуючи чоловіків хапатися за зброю, а жінок хапати дітей і тікати якомога далі, або ж забарикадуватися у сховищах чи власних будинках.

Кажуть, гіршою катастрофою за будь-яке стихійне лихо є війна. Не тому, що вона забирає не меншу кількість життів, а тому, що вона спричинена людською жадністю, жорстокістю і бажанням збагатити власне его. Саме це довелося пізнати у свої двадцять Лю Сюаню ― особистому охоронцю принца Чжан Сяо Вея. Та хлопця не лякала кров, і не лякала зброя, не боявся він також і розрухи, не страшила його смерть і не викликала страх кількість ворожих воїнів.

Боявся він лише одного.

Невідомості.

А-Сюань насуплено поглянув на а-Чжаня, коли вони обоє стояли у кімнаті принца, спостерігаючи за боєм імператорських солдатів під самими мурами палацу.

В ту ж мить у кімнату увірвався слуга. Він закричав, дивлячись на принца, котрий сидів на ліжку поруч із своєю матір’ю, тримаючи в руках костилі.

― Ваша величносте Імператрице! Прибув орел від вашого чоловіка!

Обличчя жінки тут же наповнилось тривогою.

― Він передав записку! ― випалив слуга. ― Вони все ще намагаються усе владнати… Його величність Імператор намагається домовитись із Імператрицею… та… схоже, вона послала до нас іще війська!

― Ох, чорт, ― вилаявся Чжан Сяо Вей.

Та Імператриця зберігала холодний розум:

― Нічого. Ми вистоїмо.

― Але… ― розгублено проказав слуга. ― Імператрице, ми уже задіяли всіх солдат… через те, що Його величність Імператор декілька днів тому вислав армію на втихомирення конфлікту у східних провінціях, захист нашого міста став неповним і…

― Цить! ― зіскочивши з ліжка, процідила Імператриця. А-Сюань вперше бачив цю жінку такою сердитою. Вона раптово почала наближатись просто на слугу, котрий, заціпенівши, застиг у дверях. ― Не смій мені казати, коли здаватися! ― гримнула вона, а очі її палали вогнем. ― Здатися зможете тільки тоді, коли я накажу! Але… майте на увазі, ― непохитно сказала вона, ― я не віддам такого наказу навіть тоді, коли до моєї горлянки буде приставлено вістря меча!

Слуга, відчувши, що не варто навіть продовжувати що-небудь говорити, поспішив забратися геть.

Видихнувши, Імператриця повернулася до сина, на обличчі котрого застигла тривога.

― Не хвилюйся, сину, ― проговорила вона, тут же повертаючи своєму обличчю звичний милий і добродушний вигляд. ― Твій батько усе владнає, ось побачиш.

А-Сюань зловив себе на думці, що спостереження за Імператрицею приносять йому кожного разу нові враження. «Ця жінка така дивна! Вона може бути милою і доброю, а в іншу мить неймовірно строгою. Ось чому… ось чому вона стала дружиною такого впливового чоловіка, як імператор Чжан», ― пролунало в його голові.

Та раптом озвався а-Чжань, котрий увесь цей час дивився у вікно.

― Ваша величносте! ― вигукнув він, відступивши від вікна. ― Там… під стінами палацу зібралася ціла купа людей! Вони… схоже, вони хочуть нам щось сказати!

Змахнувши широким рукавом свого вишуканого світло-коричневого ханьфу, Імператриця наблизилась до вікна, прошмигнувши мимо а-Сюаня неначе стріла. Вона окинула оком натовп жителів і хмикнула:

― Ще чого?! Надумали чинити бойкот?! Нічого подібного! Я скерувала усю армію, аби захистити нас, а вони…

А-Сюаню раптово прийшла в голову геніальна думка. І тільки він зібрався її озвучити, як почувся голос принца:

― Мамо… ― прошепотів він ледь чутно, а коли Імператриця перевела на нього свій зосереджений пропалюючий погляд, зовсім розгубився і затих на секунду. ― Я… я думаю, вони просто обурені, що не можуть повернутися до своїх рідних, котрі залишилися в місті. Зараз там війна і…

А-Сюань швидко перевів на нього погляд. Він ж-бо думав про те саме! Перед нападом у місті був фестиваль і купа народу прийшла на центральну площу перед палацом на святкування. Коли напали ворожі війська, імператорська армія зачинила ворота муру, не випускаючи нікого назовні.

Почувши слова сина, Імператриця ні на мить не пом’якшала:

― Та вони вдячними мають бути, що перебувають тут!

― Імператрице, ― звернувся тоді а-Чжань, перервавши її. Жінка, схоже, хотіла йому дорікнути, але хлопець поспішив сказати: ― Мені здається, якщо з цим не вдіяти хоча б щось, досить скоро вони прорвуться всередину.

Імператриця вдихнула, вочевидь, готуючись сказати що-небудь проти, однак, схоже, не знайшла потрібних аргументів. Тоді озвався Чжан Сяо Вей: