Глава 160. Із величчю скакуна зникне і велич королівства

Наступна сцена сну Бек локалізувалася у тому ж лісі. Те, що сцени змінилися і пройшов якийсь час, дівчина второпала по тому, що тепер Чжан Сяо Вей їхав верхи на зовсім іншому коні. То була біла з вигляду добре доглянута конячка.

Принц був дуже задоволений відвідинами тітки і, зрештою, самим конем. Погладивши його по гривці, Сяо Вей сказав:

― От же красуня!

― Ти сказав це вже тричі, відколи ми виїхали з міста, ― закотив очі а-Чжань. А тоді засміявся, роблячи це одночасно із принцом.

― Ну, але вона і справді красуня!

Кінь заіржав і понісся швидше. А-Чжаню й а-Сюаню довелося смикнути своїх коней за вуздечка, аби вони не відставали від скакуна Сяо Вея.

В якусь мить Лю Сюань відчув неладне. Кобила принца поводила себе не надто адекватно. Вона постійно рвалася вперед, абсолютно відмовляючись підкорятись своєму вершнику.

Неочікувано а-Сюань закричав:

― Швидше, стрибай сюди!

Усе відбувалося надто швидко. Гнідий кінь зрівнявся з білою з вигляду божевільною кобилою, скачучи паралельно. Коли принц помітив, що його шкапа несеться просто на дерево, вчасно второпав, що слід робити. Відштовхнувшись від стремен, він стрибнув вбік. А-Сюаню вдалося чудом схопити і втримати його на спині свого коня.

Тоді хлопець смикнув на вуздечку, й кінь різко загальмував. Те ж саме зробив позаду і скакун а-Чжаня.

Усі троє ошелешено спостерігали, як біла королівська коняка несеться просто на дерево.

Та чудом вона в останню мить звернула вбік, уникаючи травматичного зіткнення! Однак, не встигли всі видихнути із полегшенням, як коняку занесло в сторону і, зашпортавшись об камінь, вона поцілувала землю, видаючи голосне іржання.

Вершники зістрибнули з коней, аби наблизитись до шаленої тварини. А-Чжань і а-Сюань трималися попереду, не даючи принцу наближатися до скаженої конячки надто близько.

― Що це з нею? ― проговорив Чжан Сяо Вей.

Лю Сюань уважно дивився на конячку, котра намагалась підвестися. Тоді зиркнув на передню ногу й одразу ж зрозумів причину невдачі. Схоже, при падінні тварина вивихнула її, або ж і зовсім зламала. Але що ж стало причиною такої поведінки? У лісі було щось, що її злякало? Та чому ніхто з вершників не звернув на це уваги?

Кінь абсолютно точно не міг зійти з розуму так раптово. А-Сюань розумів ― ситуація, у яку вони потрапили, далеко не проста і, якщо вони не обдумають подальші дії, наслідки можуть стати дуже неприємними.

Та перш ніж він про це подумав, принц, будучи заядлим любителем тварин, прошмигнув між хлопцями і зігнувся до конячки.

― Сяо Вей, не чіпа… ― не встиг крикнути а-Чжань, як рука принца потягнулась до голови коня.

Він, імовірно, хотів її погладити, аби заспокоїти. Проте конячка явно не мала наміру мирно співпрацювати. Різко розвернувши голову, вона вкусила хлопця за зап’ястя!

― Ай! ― скрикнув Сяо Вей, стрибаючи на ноги.

― Назад! ― тут же виставив перед ним руку а-Сюань.

Поки а-Чжань приглядався до кобили, Лю Сюань різко схопив руку Чжан Сяо Вея, якою він намагався погладити коня.

― Трясця! ― вилаявся хлопець.

Обличчя принца наповнилось страхом.

― А-а-а, що це таке?!! ― закричав він, дивлячись на своє зап’ястя, котре у місці укусу набрякало просто на очах.

Мало того, що рука набрякла і почервоніла, поруч із відмітинами зубів тканини почорніли. Від них по судинах поширювалось щось страшне…

Дзісь! А-Чжань оголив кинджал…

― Що ти робиш?! ― закричав а-Сюань, тут же виступаючи вперед.

― Відійди! ― прогарчав а-Чжань. ― Якщо отрута пошириться…

― А-а-а! ― раптом застогнав Чжан Сяо Вей, і а-Сюань відчув, як його хватка слабшає.

Він миттю розвернувся до принца, а той уже не міг триматись на ногах! Отрута поширювалась неймовірно швидко!

А-Чжань ступив крок уперед, тримаючи в руці кинджал, але Лю Сюань знову перегородив йому шлях.

― Отямся! ― прокричав хлопець. ― Хочеш відрізати йому руку?! Ти здурів?!

А-Чжань прогарчав:

― Ти бачиш інший вихід?! Отрута поширюється миттєво!

Хлопець повернувся до принца. Той уже лежав на спині, здоровою рукою стискаючи ділянку вище укусу і корчачись з болю. Очі у нього були заплющеними, а обличчя скривлене у больовій гримасі.

А-Сюань, насупившись, обвів поглядом принца, а тоді перевів очі на кобилу, котра уже не намагалась підвестись, а лежала абсолютно непорушно, тримаючи поранену ногу підібганою під тулуб.

«Мабуть, їй надто боляче…» ― пролетіло в голові хлопця.

А тоді його раптово осінило:

― Ця отрута… ― викрикнув він, дивлячись на а-Чжаня. ― Вона осліпила коня, а тепер викликала у нього параліч! Згадай, як поводила себе ця кобила з часу, коли ми увійшли в ліс! Вона… вона явно була сліпа!.. це вже не вперше вона ледь не ввійшла в дерево. Перший раз пощастило ― Сяо Вей зреагував і скерував її вбік. Та зараз… поглянь! Вона лежить на пораненій нозі! Це ж, мабуть, просто пекельний біль! Жодна адекватна тварина не стане так робити!.. Поглянь на її морду… вона от-от знепритомніє від болю!