Глава 159. Батіг його величності розкаже вам історію

Коли Бек повернулася у спальню, Рейчел уже спала без задніх ніг. Дівчина важко опустилася на подушку, витираючи руками сльози із запухлих очей.

«Повірити не можу… Мін Чжень насправді був тим, з чиєї вини я тут опинилась? Він хотів зробити з мене служанку, котра сконала б у вічному служінні йому?! А наше знайомство із Хуа Яном… зовсім не випадковість! Але… виходить, це Мін Чжень був тим, хто врятував Хуа Яна, коли той вирішив пожертвувати собою задля активації протизакляття і звільнення Аїда! За увесь цей час… Мін Чжень не забув… він не забув про те, що вони були братами… але… але якого біса він відмовляється це визнавати?! ― щойно Бек про це подумала, її охопила неймовірна злість. Дівчина тупнула ногою по ліжку і важко розкинула руки в сторони. ― Ох, та він ж довів себе до знемоги, тільки б не визнати, що Хуа Ян правий! Він… він просто нестерпний!»

Дівчина перевернулась на бік і якийсь час проклинала у думках Мін Чженя і його дурний характер. Так і не помітила, як втома здолала її, погружаючи дівчину в міцний сон.

І знову Бек судилося на всю ніч стати частиною спогадів хлопця на ім’я Лю Сюань.

З вигляду кімната здавалась неймовірно просторою, та при цьому у ній явно бракувало меблів. Поруч із великим панорамним вікном стояли два ліжка, оздоблені прозорими позолоченими балдахінами. Біля кожного з них стояло по тумбі, а ще далі розташувалися великі шафи.

А-Сюаня Ребекка впізнала одразу ― хоч йому на той час було не більше п’ятнадцяти, хлопчина уже був високим і широкоплечим. Новий його напарник із дивакуватою посмішкою і коротким чорнющим волоссям, а-Чжань, здавався зовсім дитиною на фоні Лю Сюаня. Він мав низький зріст і був досить худорлявим. Та попри все це обличчя хлопця виділялося настільки, що його можна було запам’ятати в першу чергу завдяки йому, а тоді вже завдяки незвичній довжині волосся.

А-Чжань першим стрибнув у своє ліжко і накрився ковдрою, поки а-Сюань іще порався із одежею.

― А ти непогано справився сьогодні на тренуванні, ― порушив тишу цікавий голос а-Чжаня, що звучав досить енергійно.

А-Сюань поглянув на нього злегка здивовано:

― Ти там був? Чому я тебе не бачив?

А-Чжань розлігся на ліжку зручніше, підпираючи голову зігнутою в лікті рукою і витріщаючись на а-Сюаня, котрий взявся перевдягатись у видану йому чисту білу піжаму із дорогих тканин. Він робив це так акуратно, наче ніколи в житті не тримав в руках щось таке ж дороговартісне.

― Бо мене не було серед тих, хто тренувався, ― сказав а-Чжань, сідаючи на ліжку і звішуючи босі короткі ноги вниз. ― Я займаюсь дечим іншим.

― О, і чим же? ― вирячив на нього очі Лю Сюань, зав’язуючи білий тонкий верх піжами на боку.

В ту ж мить йому в руки прилетіло щось подібне на древній будильник. Воно було зроблене з металу, мало циферблат і видавало дуже дивні звуки, коли а-Сюань, спіймавши його, вирішив злегка потрясти.

― Що це? ― допитувався хлопець, приставляючи агрегат до вуха.

На обличчі а-Чжаня розпливлася багатозначна тонка посмішка, що миттю додала йому неабиякої загадковості.

― Кажуть, будь-яка достатньо розвинута технологія не відрізняється від магії, ― зронив він мрійливим голосом. А тоді пояснив: ― Це часовик. Я придумав його, доповнивши власними механізмами звичайний годинник. Тепер це навіть не просто будильник. Часовик може засікати час і давати зворотній відлік. Це досить потрібна штука, коли хочеться зафіксувати рівень підготовки імператорських солдатів.

― Цікаво, ― без особливого ентузіазму в голосі озвався Лю Сюань і пожбурив часовик в руки а-Чжаня, котрий миттєво спіймав його і тут же поставив на тумбу біля свого ліжка.

― Ну-у… ― пробурчав ображеним тоном а-Чжань. ― Чого ж ти так… тебе не вразило моє творіння?

А-Сюань уже лежав на ліжку, тримаючи ковдру на грудях, і дивився на розписану неймовірними малюнками високу стелю, що нагадувала купол.

― Магія також не дається даром, ― промовив він серйозним тоном. ― Я думаю, аби оволодіти нею, знадобляться десятки років безперервних тренувань.

Повторивши позу а-Сюаня на своєму ліжку, а-Чжань також витріщився на стелю і проказав досить зацікавленим голосом:

― Цілком, як і самовдосконалення тіла та духу. Я тебе зрозумів. Так тебе вчив твій батько. Я чув про нього. Колись він був знаменитим воїном.

Лю Сюань роздивлявся свою руку. А точніше, рукав своєї піжами. А-Чжань, помітивши це, запитав:

― Не дивуйся так. Уся твоя одежа тепер так виглядатиме. Тепер ти працюєш особисто на сина імператора. Ти повинен виглядати, як слід.

― Ха, ― коротко відповів Лю Сюань.

На якийсь час між ними запала мовчанка. Кожен продовжував дивитися на стелю, візерунки на якій при бажанні можна було розглядати цілісіньку ніч. Коли Лю Сюань уже надумав повернутися набік і заснути, у кімнаті знову прозвучав шовковий голос а-Чжаня:

― Ти уявляв собі, що коли-небудь опинишся у подібному місці?

А-Сюань розвернувся, аби поглянути на обличчя співрозмовника. При тьмяному світлі із вікна його обриси здавалися дещо загадковими і, можливо, навіть підозрілими. А-Сюань, насупившись, відповів: