Глава 158. Попри всі обставини він обрав залишитись його братом

Уклавши Багряного провісника на ліжко поруч із Цзиньань, Хуа Ян на мить застиг поруч із ним. Дивлячись на нерухоме обличчя демона і знаючи, що ближчим часом він не прокинеться через недавню виснажливу битву і емоційне перенапруження, дух Вогню важко зітхнув.

― Пробач, Чжень-ґе, ― зронив Хуа Ян. ― Я… я справді не хотів, аби так вийшло…

Проказавши це, він розвернувся, аби піти, але раптом його голову пронизали спогади.

Величезний циклоп замахнувся рукою, збираючись схопити Хуа Яна. Ледь вивернувшись від нього, дух Вогню різко зупинився й закричав:

― Ей, ти! Ти що, не боїшся, що я тебе спалю??? А я можу, взагалі-то!!!

В його руках тут же загорілось полум’я, однак влучити в циклопа не вдалося. Згусток вогню пролетів мимо, хоч монстр навіть не збирався вивертатись. На його противному зморщеному обличчі гігантського немовляти з одним оком з’явилась мерзенна усмішка:

― Ха-ха-аха-ха! Я тебе їсти!

― Е ні! Ти мене не їстимеш! ― злякано закричав Хуа Ян, розуміючи, що треба давати драла. ― Пф-ф, іще чого! Я вмію кидатись вогнем! Чого б то цей противний монстр мав мене з’їсти?!

Різко зупинившись, Хуа Ян розвернувся, аби глянути очі-в-очі своєму противнику. Ну, себто, в його єдине око, що займало пів дитячого зморщеного і напрочуд зубастого лиця. Від цього духові відразу стало моторошно і він, затремтівши, пропищав:

― А-ай, беру свої слова назад! Ти до біса противний монстр!

Й знову дався навтьоки. Циклопові, схоже, було тільки в кайф бігати за своєю здобиччю, бо він раптом почав реготати і лепетати, цілком як мала дитина, яка знайшла собі забавку.

― Та як же мені так не пощастило! Я ж помер! Невже навіть в загробному світі мене чекають муки?!! ― верещав Хуа Ян.

Від того, що він зовсім не дивився за тим, куди біжить, дух ледь не впечатався в дерево. Йому пощастило відбігти вбік всього лиш завдяки своїй тепер надприродній реакції. Оговтавшись, Хуа Ян озирнувся. Циклоп знаходився зовсім близько. Дух поглянув на свої руки й спробував знову запалити полум’я.

Із долоні з’явився невеличкий вогник, та практично одразу ж погаснув.

― А-а-а-а! Ну, як же так??? ― запанікував Хуа Ян.

І в ту ж мить відчув позаду себе чиєсь дихання. Боязко розвернувся через плече… циклоп стояв просто над ним, роззявивши зубасту пащеку! Із його рота долинуло чи не єдине слово із словника монстра:

― ЇСТИ-И!

Хуа Ян з переляку затулив обличчя руками, розуміючи, що це кінець…

Та в ту ж мить щось просвистіло між ним і циклопом, наче проносячись на шаленій швидкості. Хуа Ян різко розплющив очі й побачив, як по вгодованому пузі циклопа пройшлося щось довге й золоте, тут же розсікаючи його до самих нутрощів!

Іще секунда, і в монстра влетів магічний символ темно-червоного кольору, спричиняючи надзвичайно могутній вибух. Склалось враження, що вибух цей стався виключно на тілі циклопа, всмоктавшись в десятки і сотні залишків його м’яса, що розлетілись навсібіч… і справді, Хуа Ян ні на мить не відчув ані найменшого коливання повітря, хоча його мало б відкинути ударною хвилею на декілька метрів, зважаючи на те, як близько він знаходився від джерела вибуху.

Та думати про це не було часу. Залишки м’яса циклопа, що іще секунду тому був живим, розлетілись у всі сторони. Один із них упав до ніг Хуа Яна, від чого дух перелякано відскочив назад, інстинктивно піднявши руки.

Дух Вогню наче підсвідомо відчув, що той, хто влаштував усе це, зараз знаходився за його спиною. А тому повертався надзвичайно повільно, гадки не маючи, варто сприймати того «когось» за рятівника, чи за нового, набагато сильнішого, ворога.

Та діватись було нікуди. Тож Хуа Ян поволі розвернувся, тримаючи руки підтягнутими до грудей і тим самим скидаючись на маленького переляканого котика.

Перед ним стояв не хто інший, як Багряний провісник у морі каяття. Він був одягнений у чорні одежі з золотими наручнями, довге чорне волосся було зібране у високий хвіст, що кріпився золотою заколкою. На одній з рук якраз звивався батіг Одного шансу, яким і було завдано руйнівний удар.

― Слід бути обачнішим у цих місцях, ― холодним голосом зронив Мін Чжень, по погляду якого неможливо було дізнатись, що в нього на умі. ― Тут водиться чимало циклопів.

І тут же розвернувся, збираючись йти. Хуа Ян явно не збирався просто так відпускати свого рятівника…

― Циклопи?! ― пробелькотав він. ― Е-е-е… це так вони називаються?!

Мін Чжень зупинився. Якусь мить він стояв, повернутий спиною, а тоді повернувся знову.

― Я… я взагалі мало що розумію в цих краях… тобто, я, схоже, взагалі нічого не розумію! Я думав, що то загробний світ і… коли я помер…

Мін Чжень обвів його непохитним поглядом і проказав:

― А, все зрозуміло. Новоспечений дух Вогню.

― Дух Вогню?! ― захоплено і з неймовірною цікавістю в голосі спалахнув Хуа Ян. Миттю підняв свої долоні і протеревенив: ― А, то ось як це називається! Я помер і переродився духом Вогню!