Глава 156. Біловолосий бог грому прийшов, аби посіяти смерть

У Керівній Залі резиденції Багряного провісника стояла напружена атмосфера. Четверо Хранителів закляття Периметру з усіх сил посилали свою енергію на підтримку закляття. В кількох метрах від їхнього магічного круга, із якого у безмежну стелю, що переливалася відтінками темно-фіолетового, вилітали магічні китайські ієрогліфи, розташувались Лі Тун та Лі Дун.

Вони сиділи кожен у позі лотоса, тримаючи руки направленими на магічне коло, що розмістилось між ними. Воно наполовину переливалося фіолетовим, а на іншу половину синім. Демони сиділи із заплющеними очима, а їхнє волосся розвівав вітер, беручись невідомо звідки. Хоч обоє й виглядали дуже зосередженими і спокійними, атмосфера сама по собі стояла надто напружена. Було помітно, що обоє сильно змучились, витративши більшу половину своєї внутрішньої енергії.

В якусь мить Лі Дун розплющив очі, аби глянути на колегу. Лі Тун залишався зосередженим на заклятті, хоча його помітно хитало то в один бік, то в інший. Здавалося, він от-от просто знепритомніє!

― Лі Тун! ― викрикнув раптом Лі Дун. ― Ти як?!

Той миттю розплющив очі:

― Не гірше за тебе! Чого витріщився? ― огризнувся Лі Тун. Лі Дун же продовжував дивитись на нього багатозначним поглядом. ― Ану заплющ свої тупі моргали! Ти мене відволікаєш!

І, заплющивши очі, зосередився на заклятті війська Тисячі Бід. Лі Дун краєм рота всміхнувся і, пхикнувши, також заплющив очі.

Певна річ, це закляття забирало у них надто багато сил, адже з самого початку потребувало набагато більших затрат енергії, ніж могли дати ці двоє. Воно було створене Багряним провісником у морі каяття, який зазвичай мав майже невичерпне джерело демонічної енергії у своєму тілі. Та от… обставини змусили його вийти на поле бою, аби поубивати якомога більше посланців. По суті, його ціллю було спровокувати на полі бою появу самого Білолицього душогуба. Багряний провісник розумів, що зараз той іще достатньо слабкий, а, отже, у нього є всі шанси його загнати назад у Пекло.

От тільки… Зевс мислив аналогічно. Хто ж би став потикатися до міста Величі, знаючи, що там його чекатиме найзапекліший ворог, котрий володіє достатньою силою, аби убити?

А Лі Туну й Лі Дуну просто довелося стати гарматним м’ясом. Лі Дун прекрасно розумів, що їхніх сил надовго не вистачить і, все ж, збирався припинити закляття ще до того, як повністю ослабне і відключиться.

Та от Лі Тун, схоже, мав на меті протилежне. Він раптом почав вливати у закляття такі об’єми енергії, що Лі Дун враз закричав:

― Що ти витворяєш?! Хочеш злягти прямо тут?! Негайно припини!

І, розірвавши магічне коло, тут же кинувся до Лі Туна.

Хоч ці двоє постійно сварилися і рідко могли зійтися на чомусь одному, в такий момент Лі Дун не зміг залишитись осторонь. Він упіймав майже непритомного колегу якраз перед тим, як його голова торкнулась холодного каменю на підлозі.

― Лі Тун! Дідько! Що ти наробив?!

В ту ж мить Бордова витонченість, демониця, котра була за головну серед чотирьох Хранителів, прокричала:

― Вони прориваються! Закляття Периметру от-от паде!

***

Бек вмить пронизав дикий страх. Вона інстинктивно висмикнула кинджал Вічності зі спини Нейта і він тут же із дзвоном упав на землю, встелену кам’яними плитами.

Із живота Нейта хлинула темно-червона кров. Він заточився, однак не упав, спираючись об рукоятку томагавка. Зіткнувшись поглядом із Бек, хлопець по інерції притиснув руку до живота, із якого продовжувала сочитися кров…

― Нейт… о, ні! ― запанікувала Ребекка, кидаючись йому на поміч. ― Я… я не бачила, що це ти! Вибач! Я… я…

Вона хотіла допомогти йому, хоча сама й не знала як це зробити. В голові промайнула думка про можливу наявність біорозчину у хлопця, але в ту ж мить він різко відштовхнув її, шарпнувши рукою за плече.

Дівчина одразу ж упала на спину, але тут же зібралась вставати. Боковим зором помітила, що за усім цим спостерігає Мін Чжень, позаду якого уже створено захисне закляття, крізь яке натовп інфеністів і посланців поки не може пробитись.

― Що ти робиш?! ― прокричав Нейт лютим голосом.

― Я… я хочу тобі допомогти! ― закричала Ребекка, руки котрої страшно тремтіли від шоку.

― Не наближайся! Ти уже достатньо… допомогла! ― Нейт важко зітхнув, намагаючись підвестись. Звісно, рана була не смертельна, однак біль мине не скоро…

Бек продовжувала лежати на спині, коли над Нейтом навис розгніваний Мін Чжень. Те, що він розлютився, можна було розуміти по надзвичайно холодному виразу обличчя, який Бек встигла так добре вивчити…

― Ей, ти, ― льодяним голосом зронив Багряний провісник, торкаючись клинком демона плеча Нейта.

― Не убивай його!! ― тут же пропищала Ребекка, піднімаючись спершу на коліна, а тоді на ноги.

Та щойно вона підбігла до Багряного провісника, він тут же обхопив її рукою за плече і притиснув до себе!

В наступну мить прозвучав його холодний голос:

― Вона зі мною. А тому… не смій ось так паршиво поводити себе з нею у моїй присутності, ― льодяним тоном промовив Мін Чжень, дивлячись знищуючим поглядом на Нейта, котрий конкретно отетерів від такого повороту подій.