Глава 155. Я справді хвилююся за тебе, але тобі не слід про це знати.

Хуа Ян, відволікшись всього на мить, знову продовжив спепеляти ненаситних посланців і безстрашних інфеністів, що цілою купою навалювалися з усіх сторін. Очевидним залишався той факт, що військо Тисячі Бід за весь цей час значно втратило свою могутність.

Коли дух Вогню і Багряний провісник знову зіткнулися спина до спини, Хуа Ян запитав:

― Що таке? Куди дівається вся твоя армія?

Мін Чжень відповів одразу ж, на ходу всаджуючи клинок демона в груди інфеністу:

― Лі Тун і Лі Дун, скоріше за все, вимотались.

― То давай ти сам запустиш закляття! ― із посмішкою на обличчі прокричав Хуа Ян. ― А я…

Неочікувано Мін Чжень страшно розізлився:

― З глузду з’їхав?!! Хочеш відкинути тут копита?!

Почувши це, Хуа Ян миттєво знітився. Мін Чжень не став відволікатися на його реакцію, а продовжив убивати ворогів, ефектно обертаючись довкола своєї осі і рубаючи направо і наліво.

Якусь мить дух Вогню стояв у ступорі, а тоді теж, змахнувши віялом, запустив у групку посланців вогняний смерч. Коли на нього напали ззаду, Хуа Ян моментально перерізав інфеністські глотки своїм напрочуд гострим віялом, обертаючи його в руці із неймовірною ефектністю. Та в голові у духа літали дивні думки: «Те, що сказав Мін Чжень… він всерйоз вирішив залишитися тут, бо я один не справлюсь?»

Аж тоді прозвучав голос Багряного провісника, що миттю вирвав Хуа Яна із власних думок:

― Як взагалі та білолиця скотина змогла домовитись з інфеністами?! Пруть не гірше за його бісових посланців!

Хуа Ян тут же знову заговорив у своїй звичній манері:

― Якщо я не помиляюсь… в Уортонському Бункері, котрий зараз став головним, заправляє деяка Сара Адлер… жінка ця, зі слів Бек, надто противна і думає тільки про власне збагачення! Бек розказувала, що коли Віспа тільки викрав маму Анни, вона навіть палець об палець не вдарила, годуючи Анну пустими обіцянками про швидкий пошук!

І раптом заткнувся, розуміючи, що наговорив надто багато. Зокрема, він згадав Бек.

Однак, на диво, Мін Чжень зреагував абсолютно спокійно:

― Все ясно! ― випалив він, з одного удару відправляючи чотирьох інфеністів у відключку. ― Наобіцяв їй, видно, невиданої брехні!

― Ой-ой-о-о-ой! ― раптом закричав Хуа Ян, відступаючи, бо на нього напав посланець, котрий колись був духом Води. Він з легкістю гасив полум’я Хуа Яна! ― Звідки ти тут узявся?! Жодного з твоїх не було до сих пір!

Таким чином Хуа Янові довелося відступити на деяку відстань від Мін Чженя, аби перехитрити духа Води. Він запалював довкола посланця купу полум’я, котре той тут же гасив, тільки з ціллю обману і відволікання уваги. В наступну мить дух Вогню запустив віяло, котре влучило чітко в ціль ― горлянку посланця. Він би безумовно упав замертво, якби був інфеністом. Та от із посланцями справи були набагато гірші. Мало того, що цей поріз моментально загоївся, посланець ще й второпав стратегію Хуа Яна!

― Ну все, тобі кришка! Ти дарма зі мною зв’язався!!! ― заволав Хуа Ян, запалюючи у своїх руках гігантські вогні.

Вони миттю перекинулися на все його тіло. Схоже, дух збирався обернутись вогнем і таким чином налетіти на посланця й спалити його до кісток. Та от… в ту ж мить виявився облитим водою з ніг до голови!

Видовище було іще тим! Отетерілий мокрий до ниточки Хуа Ян заціпенів від шоку, а з його тіла відходив легкий димок, що лишився від погашеного полум’я.

Здалеку долинув голос Багряного провісника:

― Хуа Ян!

Мін Чжень вертівся довкола, намагаючись вгледіти посеред масової битви яскраво-оранжеве полум’я духа Вогню. Він шукав його, ретельно оглядаючи кожен метр поля бою…

І в ту ж мить, звідки не візьмись, ззаду на владику демонів налетів інфеніст із криками:

― Я уб’ю тебе, Багряний провісник у морі каяття!!!

А далі все почало відбуватись, неначе у сповільненій зйомці. Мін Чжень, почувши цей голос, поволі розвертався… на нього із шаленою злістю нісся Нейт із томагавком в руці! Його обличчя виражало неймовірну лють, а очі аж пашіли ненавистю! У ту мить він був схожий на божевільного психа, котрий, зумівши вибратись із камери, збирався зарізати завідувача психіатричним відділенням.

― Мін Чжень, обережно!!! ― роздався за Нейтом дівчачий голос.

В ту ж мить у спину Нейта вліз кинджал Вічності, пронизуючи його наскрізь і вилізаючи назовні через живіт!

За рукоятку його тримала Ребекка, чиї очі відблискували страхом за життя Багряного провісника. Зрештою, побачивши його цілим і неушкодженим, Бек поволі опустила погляд вниз…

Усвідомлення того, кого вона проштрикнула кинджалом Вічності прийшло до неї не одразу…

Посеред цього поля битви із шаленими криками і смертями кожної миті, дівчина абсолютно не впізнала цю спину…

Вона і гадки не мала, що то міг бути Нейт!

***

― Іскорко, як ти??? ― поспішив запитати Джуліан, щойно Анна, розплющивши очі, сіла на металевому тюремному ліжку.