Глава 152. Розлючена інфеністка розкидає двох демонів.

Наступні два дні у місті Величі пройшли надто нудно. Багряний провісник увесь час був зайнятий різноманітними справами у місті, що логічно, адже він глава, а на його місто за час його відсутності здійснили організований напад. Тепер Мін Чжень мав подбати про заходи безпеки, зокрема про відновлення закляття Периметру. Коли в один із цих днів усі вони снідали за величезним столом у величній трапезній, Лі Тун та Лі Дун наважились дізнатись про те, що ж їм робити із двома посланцями, замкненими у в’язниці.

На це Мін Чжень відповів:

― Зазвичай одиночний удар батогом позбавляє посланців тьми Білолицього, з допомогою якої він і контролює їх. Вони ще не отямились?

― Ні, ― відповів Лі Тун.

― Ми поставили демонів, аби ті періодично заглядали до них, ― повідомив Лі Дун.

Мін Чжень перемінився в обличчі:

― Відмініть наказ. Я поняття не маю, яка зараз могутність у Білолицього. Удар батогом міг і не подіяти. Стежте за ними особисто, щойно отямляться, кличте мене.

Поки він це говорив, Бек увесь час пильно спостерігала за емоціями на обличчі демона. Він знову став холодним і спокійним, як був до того, як вона дізналась його із іншої сторони. «Він виглядає таким рішучим і зважує все до деталей. У ньому і справді відчувається сильний лідер. Без сумніву, він став главою клану Сили тільки завдяки власній наполегливості», ― промайнуло в голові у Ребекки. Вона знову поглянула на нього. І все ж таки який же він харизматичний, коли розмовляє зі своїми слугами по справі! Надзвичайно зосереджене і при цьому неймовірно спокійне обличчя, у якому відчуваються впевненість й сила.

В ту ж мить Бек зловила себе на досить цікавій думці: «Клянусь, його очі палають так сильно, як очі маленького жебрака а-Сюаня, котрий усе своє життя боровся за шматок хліба, важко працюючи на увагу публіки!»

Подумавши про це, дівчина потягнулась до тарілки з їжею, дивлячись на своє відображення у ній. І тут її немовби осяяло… «Секундочку… вони ж і справді надто схожі! А-Сюань і Мін Чжень! Просто копія! Зосереджений а-Сюань… ― дівчина пригадала образ хлопця зі сну. ― І зосереджений Мін Чжень… ― тримаючи виделку в руці, дівчина перебирала спогади, намагаючись пригадати обличчя Мін Чженя, коли він боровся із циклопами. ― Е ні, не те! Він же ось, переді мною! ― і перевела погляд на демона. Він далі розмовляв з Лі Дуном та Лі Туном. Дівчина досить голосно зітхнула. ― Ех, ні, маячня якась. Їхня обличчя взагалі не схожі. Нащо батіг Одного шансу узагалі показує мені ті сни? Воліла б я запитати напряму… але ж… а-а-а, Бек, яка ж ти дуринда!» ― нервово замахала головою дівчина, вирішивши перестати думати й повернутись до їжі.

В кількох місцях від неї сидів Адам. Він бачив увесь спектр емоцій дівчини, коли вона дивилась на Мін Чженя й роздумувала про його схожість з Лю Сюанем. Коли дівчина повернулась до їжі, Адам також опустив голову і взявся наминати салат.

Два дні підряд Лі Тун і Лі Дун провели за стеженням за станом Анни й Джуліана, практично не покидаючи свій пост. Бек пару разів вмовляла Хуа Яна і Рейчел сходити з нею у в’язницю, аби впевнитись, що її друзі почувають себе добре. Дух Вогню все відмовлявся, та й причина цього була добре зрозуміла для Бек ― слуги Мін Чженя його просто не переносять!

Тож на третій день їхнього перебування у місті Величі Бек вирішила навідатись туди сама. Зрештою, за цей час вона уже обійшла всю резиденцію Багряного провісника, провела купу турнірів з поїдання на швидкість з Хуа Яном, обговорила усі «дівчачі» теми з Рейчел… в кінці кінців, дівчина почала відчувати нудьгу. Багряний провісник практично не потрапляв їй на очі, а якщо вона і бачила його, то лиш здалеку. Далі їй доводилось стикатись із надто ввічливими дівчатами-служанками, що просили не докучати «його величності». Варто зауважити, що практично весь час Мін Чжень потрапляв на очі Ребекки у компанії маленької демониці Цзиньань.

― Ну, все! ― різко встала з ліжка Бек, коли вони з Хуа Яном та Рейчел обговорювали новинки моди (дух Вогню отримував від цієї розмови найбільше задоволення).

― Бек? ― здивовано зиркнула на неї Рейчел.

― Я іду до Анни і Хантера! Від Лі Дуна і Лі Туна ніяких вісток! А раптом там щось сталось?

Рейчел поспішила заперечити, також піднімаючись із ліжка:

― Але ж вони не сповіщатимуть тебе, навіть якщо щось станеться! Вони слідують наказу Багряного провісника у морі каяття і звітуватимуть лише йому!

«Так наче я не знаю, ― пронеслось у голові Ребекки. ― Мало того, що цей демонічний бовдур вперто ігнорує мене ось уже третій день, так ще й не надає доступу до новин про моїх друзів!»

Твердо вирішивши, що робитиме, Бек вийшла із кімнати і направилась до в’язниці. Рейчел довго їй вслід не дивилась, а одразу ж перевела погляд на Хуа Яна. Той спершу не второпав, чому вона так дивиться…

― Чого стоїш? Не підеш за нею? ― строгим тоном запитала Рейчел, хоча це звучало більше як наказ, аніж запитання.

― Ні! ― випалив дух Вогню. ― Якщо я покажусь на очі Лі Дуна і Лі Туна, у кращому випадку, вони викинуть мене за Периметр.

― Хуа Ян! ― дорікнула Рейчел. ― Бек пішла туди одна! Хоч ми й живемо у резиденції Багряного провісника у морі каяття вже три дні, але я все ще не довіряю ні йому, ні його слугам!..