Глава 151. Усе не може закінчитись так.

Далі картинка змінилась. А-Сюань рухався вишуканими коридорами імператорського палацу, де все купалось в золоті та сріблі. Тронна зала пустувала. На величному кріслі, позаду якого розмістилось витончене гравіювання, сидів імператор Чжан. Цей чоловік був досить товстим ― в очі миттєво кидалось його величезне пузо і три підбородки. Та колись він безперечно був неймовірним красенем.

Одягнений імператор був у ханьфу золотих відтінків, загалом, у тому ж стилі, що і його син. Тільки от на імператорові було більше різних золотих цяцьок – шикарний пояс, підвіски на ньому, вишивки на рукавах та комірі, величезна корона… і його волосся… незважаючи на не надто здоровий загальний вигляд (ожиріння явно було не єдиною проблемою імператора), волосся чоловіка сяяло здоровим блиском і було дуже густим. Частина його розкинулась за плечима довгою пеленою, а інша половина була зібрана на макушці у таку характерну для тих часів гульку, на якій і красувалась імператорська корона із дорогоцінним камінням.

Чжан Сяо Вей вийшов наперед і тут же ввічливо вклонився, виставивши зігнуті в ліктях руки перед собою.

― Тату, ― проговорив імператорський синок. ― Знайомся, це мій новий помічник і, звісно, особистий охоронець ― Лю Сюань.

Почувши своє ім’я, а-Сюань здригнувся. Але тоді Чжан Сяо Вей добродушно зиркнув на нього, рукою непомітно для імператора закликаючи підійти поближче.

Хлопець і досі не вірив, що потрапив в імператорський палац. Це ж як сильно його виступ вразив Сяо Вея, що той вирішив прийняти його у свою особисту охорону! В а-Сюаня це просто не в’язалось у голові. Та й від усього цього багатства довкола у нього починалось запаморочення…

Та все ж, а-Сюань знайшов у собі сили зрівнятись із Чжан Сяо Веєм і покірно вклонитись імператорові. Той ні слова не сказав, тільки кивнувши своєму синові.

Наступні події в сні Ребекки раптово набули дивного сповільнення, як у сповільненій зйомці…

Позаду хлопців роздався тихий звук ходьби. Першим озирнувся імператорський синок, на обличчі якого тут же засяяла щира усмішка.

― О, як чудово! А-Чжань також тут!

А-Сюань поволі перевів очі на імператорського сина. Він аж сяяв від щастя, прикриваючи очі, й узагалі не скидався на того самозакоханого дурника, яким він здався хлопцеві тоді на площі. Просто неймовірно, але, схоже, після виступу (до слова, а-Сюань узагалі не пам’ятав, як йому вдалося це зробити!) Чжан Сяо Вей магічним чином пройнявся симпатією до жебрака із сім’ї Лю.

― А-Сюань? ― мило звернувся імператорський синок, ніби витягуючи хлопця з думок. ― Ти ж не проти, якщо я так до тебе звертатимусь?

А-Сюань по інерції захитав головою. Бек здавалося, що усе сповільнилось тільки тому, що у той момент для а-Сюаня світ неначе завмер. По суті, приставка «а» використовувалась у ті часи до імен тих людей, котрі були або дуже близькі, або просто являлись родичами (так батьки кликали дітей, а старші сестри та брати могли називати своїх молодших). Чжан Сяо Вей ж був для нього ніким і таке звертання згідно із тодішніми традиціями являлось досить грубим. Тому хлопець й вирішив запитати в Лю Сюаня, чи не викличе це в нього образи.

― От і чудово! ― сплеснув в руки імператорський синок. Він був таким щасливим, наче щойно завів дружбу із людьми, яких чекав все своє життя. Із його обличчя начисто стерлися нотки фальшу й самозакоханості, котрі були такими виразними, коли він перебував серед простого народу… ― А-Сюань, познайомся, це мій особистий охоронець, а-Чжань! Тепер він твій колега, тож, сподіваюсь, ви подружитесь!

Чжан Сяо Вей здавався таким наївним у той момент…

І ось а-Сюань нарешті наважився перевести погляд із імператорського сина на його першого охоронця по імені а-Чжань.

Першим, що кинулося в очі а-Сюаня, був зріст хлопця. На якусь мить обриси його тіла залишалися для Бек ніби заблюреними…

Ростом цей хлопчина був нижчий за них обох і мав надто вже незвичну для тих часів коротку довжину чорного, як смола, волосся… Тепер перед очима Бек постало волосся незнайомця без акценту на риси обличчя. Схоже, поява картинок у сні Бек співпадала із порядком огляду незнайомця Лю Сюанем. Короткі пасма спадали на обличчя, обрамлюючи його і додаючи неймовірної харизми. Частина волосся була зібрана на макушці в невеличкий пучок, а решта залишилось розпущеним. От тільки від традиційної китайської зачіски тих часів, волосся цього хлопця відрізнялось короткою довжиною ― воно ледве сягало плечей.

Та було іще дещо, що кардинально відрізняло цього хлопця з-поміж інших осіб. Його очі. Їхній погляд був таким проникливим, що, здавалося б, міг заглянути в душу… а ще ця харизматична тонка лінія губ, здатна підкорити серця дівчат з усього світу. Ідеально рівні білі зубки й злегка пухлі щічки… з одного вигляду цього хлопця можна було стверджувати про неземну харизму. Але було і щось таке, що насторожувало. Від хлопця віяло неймовірною силою і могутністю, хоча з виду він здавався таким худеньким…

Лю Сюань ніколи раніше не бачив цього хлопця. І Бек також не бачила. Та якби вони знали, ким насправді являється а-Чжань…

Останнім, що побачила Бек у цьому сні, була посмішка загадкового хлопця. Вона наче виникла посеред темряви, що приховувала інші частини тіла незнайомця, і тут же пройняла душу… вона настільки притягувала увагу, що просто неможливо було відвести очі! Та було в цій посмішці також щось лихе й дуже небезпечне…